|
Живе – є вічним.
І світло завжди будитиме як би міцно ми не спали.
А вдома рідно серцю, ця атмосфера завжди душу гріє.
Навколо нас ростуть сади, там діти будуть гратись.
Пройдуть часи, батькам пісню заспівають.
Що породило не любов, звідкіль ненависті багатство.
Одна лиш квітка залишилась, в своєму молодому віці корня.
Батьки чужого сватать в дім приводять, він зірве сад і швидко ноги.
А матінка кричить «Нещасна доля доню», і витре сльози батько
«Ти не журись, виберу ще кращ».
Одна історія у неї, і кожен раз повторюється знову.
Знову повінчали, до корня все зірвали.
Мине пора, і знов весна настане.
Набридло квітнуть кожен раз,
одною світанки зустрічати,
говорити із собою коли не чують,
не розбирають мови, рідної одної.
Земля - принада для чужинців,
коли мені нема куди рости.
Колючий плющ все путає,
рости до сонця не дає.
Чия вина, що я хворію
коріння вже не те.
Я за турботою женусь.
Борюсь за кожну крапельку роси,
де б мало місце людської допомоги.
За місце на землі, на це велике право.
Не може бути лиху - влади
І в будь-якій сім'ї – розладу
А в кожнім дворі по вінку.
Коли ж зірвуть плюща - настане вічне світло.
В наш дім загляне сонце, і потеплішає у мить.
Тяжких часів у нас не буде, в нащадків є історія нова.
Людські уми не заплутають ніякі бур'яни
Коріння пустить рідний цвіт
Дитинство звісно не вернеться, але пробудиться в душі.
Та тільки радість, і ніякої наївності в сім'ї.
Де мати й тато турбуються за квітку свою,
А за країну весь народ.
В саду я залишила спогадів чи мало.
І смішно вже як рву плоди
Моє знайшлось, а ти хоча б знайшов себе?
Я чула. Впала твоя імперія проклята.
Сусіде мій, колись тебе кохала.
За садом нашим жив,
Як згадую Дітьми були,однієї крові називали
У війни разом грали, та я так думала.
Насправді село гралося зі мною
Ви руйнували все і брали що хотіли.
Сад порожнів, голодна була я.
Заходили у дім, тушили свічку
Темно й страшно ставало на душі.
І в Бога я молила і матір звала.
Ніхто не чув
Твоя Імперія цвіла в моїм саду, брав і не жалів.
Лихою птицею кружляв в умі
Я відплатила і світлу молодість віддала.
Багато вже прожила, а ти помер.
Нові сусіди в нас, привітні й мирні.
Бояться тепер нас.
НЕ МАЙ ТАКОГО ЛЮДУ ПОРУЧ, що ніж тримають у руці,
з гарними словами вузол тобі в’яжуть.
Марно надіятись на волю, коли таких у дім пустив
ще й у порога поклонивсь.
Розкрийте ж свої очі – побачте світло, якого не має в лиходія.
Навколо простий люд, що несе свою ідею – миру та любові.
На довголіття замовляє і милосердям помагає.
Це ті, які повинні бути поруч, а іншим дорогу в свою темінь.
Ні наш дім, ні сад - ворогу ніколи не віддам.
Як він прийшов, то то так само і зустріну - за неньку Україну!!!
( цей твір я відправляла на конкурс сценаріїв, але на мій жаль не пройшов. )
ID:
834383
Рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата надходження: 03.05.2019 21:23:08
© дата внесення змiн: 03.05.2019 21:23:08
автор: Etotak369
Вкажіть причину вашої скарги
|
