Посміхнулась ліхтарю сніжинка:
- Гей, юначе, ти такий яскравий!
- Марно не кепкуй, мала смішинко!
Вже не юний, та ще не миршавий!
Так, перегукаючись тихенько
жартами жагучими кидалось,
якось несподівано й дивненько
щось іскристе з ними відбувалось.
- Ти така красива, білосніжна,
зовсім юна, створена цим небом.
Дивлячись на тебе, гарні вірші
я писав би, якби був поетом.
- В танці сніговому затанцюєш,
холод поцілунку лиш облишиш.
Ще картину сніжну намалюєш
в парі з вітром, а мене залишиш.
У світлі ліхтаря все так затишно...
Сніг виблискує навколо діамантом.
- Ти лети, сніжиночко скоріше,
встигнеш заметіль ще наздогнати.
Світло мерхнуло і, враз погасло.
Що ж, слова ліхта́реві пророчі -
снігове кохання хоч і гарне,
та на жаль, коротке - лиш до ночі.
Паркові алеї вже поснули,
вкриті сніговою пеленою.
Лиш ліхтар один не спить, міркує...
Якось не до снів йому зимою.
* * *
Засипає білим снігом місто...
Навкруги все тихе й урочисте.
Ніч Різдвяна обдарує дивом
все навколо, з вірою у вічне.
Хороший вірш...якийсь такий спокійний 
дякую
́
