Я друзям своїм радію безмірно,
сумую за них, не знаю, що вірно.
І впертих, нудних, таких безсоромних
Люблю я усіх: мінорних, мажорних …
Ковток коньяку і дві мандаринки,
Розмова уперлась в невдалі сходинки.
Усяке було, колись пригадали,
Як разом годинами так пропадали …
О ні, це не так, як думають інші,
Сюжети згадавши з "Іронії долі",
Всі наші розмови були важливіші,
Здебільшого в пісні, а не в алкоголі …
А жорна це тим, що стерті коліна,
Для кого навколо усе пластилінно,
Якось зрозумів: ось вона Україна,
Де друзів моїх потовчена спина ...
Де світ їх дітей і де окрики долі,
Де ми щось робили із власної волі,
Прогнали ординця, що прагнув до трону,
Йому видавалось, що взяв безборонну …
А друзів багато – живе Україна,
Така нерозумна, байдужа, безчинна,
Ковток коньяку, поезія в серце,
Кивни на прощання подру́зі жонглерці …