Віє вітер понад полем
з гори на долину
і похитує у полі
червону калину.
Вербиця уже старенька,
гілля нахиляла,
а калина молоденька
ягідки скидала.
Із вітриськами гуляла
буря сніговая,
це така зима морозна
у полі гуляла.
Це така зима морозна
та ще із снігами,
хилить гілля, стогнуть крони
в полі стовбурами.
А калина молоденька
ягідки зронила,
тільки густо, пишно, рясно
себе снігом вкрила.
Вербиця була та давня
й гіллячко ламалось,
та гілля упало в воду,
струмком забиралось.
Та не вік же буревію
полями гуляти,
скоро стане буйнесенький
стихати й спинятись.
Прилетять сусіди з лісу:
снігурі бокаті,
стануть ягідки червоні
шукати й клювати.
Вийде дівча до криниці
і до калиноньки,
назбирає в кошик ягід
і гілок вербових.
А із гілочок, що всюди
забрали струмочки,
навесні зростуть вербиці,
біля води дочки.
Стануть там вербиці юні
привіт посилати
і гілками молодими
хитати й гойдати.
Не журись, стара вербице,
не сумуй росою,
скидай слізоньки у річку,
підуть за водою.
Напоїть роса, не сльози
річку з берегами,
стануть у полі зростати
верби з калинами.
16.01.2019.-18.01.2019.
Картина Надії Старовойтової.
