А стукати в закриті двері - даремний труд.
Щоб ти не намагався пояснити, за ними - тиша.
Той, кому ти потрібен, ніколи не скаже: "Салют!
Йди собі звідки прийшов, мені на тебе - байду́же!"
І не важливо, це справді промовлено в голос, чи ні,
можна й мовчанням сказати доволі ясно.
Ти сподіваєшся, віриш:"А може?!..." Та ні.
Все надаремно. Тому, (за дверима) не треба пояснень.
І непочутим лишається ще хтось один,
з тисяч таких же...Випа́док не одинокий.
Наче сліпий розмовляє з глухим,
і не посту́питься кожен жодного кроку.
Як це важливо - почути голос душі́.
Не так вагомо, що бачать очі, відчуй серцем!
Може той, кого не цінуєш, ще стане в нагоді тобі.
Не можеш ти знати, як все в житті обернеться.
Хто зневажає, - зневаженим буде сам.
В кого на серці зима, відчує - сніги розтали.
Все повертається й добро опиняється там,
де руки й самі теж комусь добро простягали.
Як пояснити? В чиїйсь біді
не відкидай того, хто прийшов зі смутком.
Може так Бог дає порятунок тобі,
десь у майбутньому, тому думай хутко!
Невипадковість - не просто знак.
Зустрічі наші сплановані Небесами.
Вчинки - це доля, що пишеться саме так
десь там на Небі для нас, золотими рядками.
Дякую
Дякую!
Дякую
