Н. Баницька, «Перегортаєш…»
* торкнутися знову душі – і загубитися в світі…
як знову все метафізично явне,
із нереально первісних основ –
пізнавши душу жінки, дух мій прагне
в цім диво-світі загубитись знов!..
… …
перегортає в надіях прожиті роки
доля чиясь – там, де щастя забуте узбіччя…
небо любові, сльозою торкнувшись щоки,
дивиться в душу – й цілує, цілує обличчя…
…
((– доле, а в мріях її – і кому стільки літ?! –
ангелом щастя дивилась вона у обличчя?..)
**
О. Тимофєєва, «Твій чистий слід. Він висвітлив сльозу…»
* причащаюся словом… і спогадом віри нетлінності…
я знаю: серця космос в унісон
звучать зі світом, бо живе любов’ю.
і резонує тонко камертон
душі мисткині жінки: «Я – з тобою!»…
-----
вже зворожений звуками, спокоєм, духом любові,
припадаю – до слів… – що ж ще треба мені, жебракові?!.
**
В. Присяжнюк, «Вечірнє сонце…»
* і душа, що любити так вміє,
подарує красу цьому дню!
Не рим тут скарб – то серця ямб! – пророцтва Щасть предтечі,
А в чистоті душі й чуттів – талант і мужа стать.
(Яких же нот вони й висот – ці сповідальні речі
Чоловіків-співців, котрим лише… за сорок п’ять!)
----
О, пане Слів-Володарю, то ж ангельські зізнання
Цих вуст серцям жінок і дів, їх чарам і – коханню!..
***
а таки ніяково: я мало в цей світ впустив добра, і навіть слів - і тих так мало, тож і ці - не мої, я у поетів та майстрів, авторів та просто аматорів їх "підбираю" і інтерпретую лише їх відтінки, та грані шліфую, передаючи чи то свою думку, чи емоцію...
Оленко, мої всі багатства - по ваших кишенях сховані, по ваших душах! - тож не скупіться ви - а я буду відлунювати, як вже душа зуміє
