|
Жило собі на світі каченя
"Гидке", про нього так чомусь казали
Серйозно не сприймали, й часто ображали,
Усе не так у ньому, й так щодня
Пихаті кури, гуси й когути
"Шановне панство", в курнику й надворі́
Все квокали й шипіли залюбки:
- Дивись, дивись, яке гидке й без долі
Цибате, довгошиє, не таке,
Як всі довкола нього у господі
- В кого воно вдалось, таке гидке?
- Якесь воно чуже для нас, та й годі!
А каченя розумненьке росло
І добре серце мало, хоч самотньо
Йому в житті частенько так було
Та мріяло воно, і все на щось чекало
Йому здавалось, що десь там, в світах
Усе інакше, що воно - не вдома
Цей двір й курник - домівка,
Але там воно своє, де простір є і воля
Дивилось ввечері на небо і зірки
Удень - на хмари й сонце,
І "літало" в думках своїх далеко за ліси
І став знайомий, і город, і над садками
Його манила неба голубінь,
І воля, і зірки, і дружба безкорисна
А ще - любов, що не боїться
"Не таких", як прийнято чомусь,
Не пафосна, а справжня й дійсна
- Куд-куд-куди ти хочеш?!!!Ось дивись
Дають нам їсти й пити, є де спати,
І тепло в курнику, а далі нього - ліс,
Й ніхто не знає, що на тебе може там чекати!
- Загинеш, пропадеш, і не згада ніхто,
Іди вже краще спи, бо й так дурниць чимало!
Давно казали, щось із ним не те,
Як підросло, то ще дурніше стало!
- Воно немудре, з розуму зійшло!,-
Все гомоніло зібрання пташине
Та й "довели", - мале кача втекло,
Втекло, прямісінько у ніч осінню...
Залишило курник, тепло, зерно,
І сіно, і качок "родину", залишило,
Й самісіньке пішло, пішло в "світи"
Саме- одне, вперед і без упину
Нелегким був цей шлях у самоті
І холодно, і голодно бувало
Саме і зимувало у дуплі старого дуба,
Поруч з чужим ставом
Воно боялось вірити, й тому
Трималось осторонь, було відлюдне
І це не дивно, бо поранення душі
Не час лікує, а добро відчутне
Що найтемніша ніч перед світанком
Не кожен розуміє, та проте, зоря зійшла
І саме цього ранку в житті "гидкого каченяти"
Сталось те, про що він мріяв довгі - довгі ночі
На самоті із холодом дупла
Прокинувшись, й відкривши вранці очі,
Був вражений картиною ставка -
В проміннях сонця, на весняну воду
Спустилась зграя білих див-птахів...
Якщо буває і пташина врода,
То першість серед них, і поготів!
Неначе сніг у них біленькі крила,
Граційні шиї, плавності краса
- З якої казки дивні ці створіння?
Я все ще сплю? А може, марю я?
"Гидке кача" піднялось через силу,
І вийшло з хованки своєї, й недарма
Усе було насправді, ці птахи красиві -
Не марево, не сон, не маячня!
І враз, кача наважившись, гукнуло
- Нехай хоч заклюють вони мене,
Я не боюсь!!!, -
Й з розгону в став пірнуло...
***
...Хвилини тягнуться як вічність...
Вирина, і бачить - білі-білі крила навколо себе
Ворогів нема...Ніхто з них не кепкує із невдахи,
Не напада, не штурха, не жене,
Лише стурбованість і ласка,-
- Чий ти, пташе?
- Чому один ?
- Ти звідки?
- Зграя де?
Він озираючись, повірити не може,
Навколо лише щирість і добро...і, раптом,-
- А який пригожий!, - лебідка мовила якась...
- Пригожий? Хто?
- Та ти пригожий, - розсміялися навколо птахи́,
- Про тебе мова йде!
- Пригожий я?! Та будь цього не може!
- Та глянь у воду ти, нарешті вже!
Вода, як дзеркало, що бачиш там ти, друже?
Він подивився, й обімлів,
- Це я?! І я - як ви? Я - лебідь?!
- Так, так, друже. Ти - лебідь. Й ми тепер - твоя сім"я.
Збулися мрії, щастя теж прийшло
"Гидке кача" змінилось невпізнанно
І зрозуміло - де любов й добро,
Там - і краса, хоч ти й небездоганний
***
В житті так часто "каченя гидке"
Насправді білим лебедем буває
Його стихія - просто інша зграя,
Не двір качиний, - небо голубе!
ID:
826131
Рубрика: Поезія, Дитячі віршики
дата надходження: 19.02.2019 23:35:56
© дата внесення змiн: 19.02.2019 23:35:56
автор: Tanita N
Вкажіть причину вашої скарги
|
