Мені здається,
все догори дригом..
Одні гуляють,курять,п'ють..
Вони про горе і не знають..
Не знають,й де вони живуть..
І продаються то за гречку,
то за сто гривень й вірять у брехню..
Усе немов оскаженіло, все навкруги
втратило глузд..
І люди на людей не схожі,
лишились постаті лише..
Мізків нема,немов й не було..
Вже ладні рідне проклинать..
Як тільки буде небезпека,
то за кордон гайда тікать..
Цей світ такий,незрозумілий...
Жорстокий і черствий,як камінь той..
А інший світ також існує..
Побиті руки,що тримають автомат..
Обличчя чорні ,у крові..
І очі дивляться з душі..
Вони - солдати,воїни,брати,
вони сини,батьки,чиїсь кохані..
Вони прості і водночас єдині..
Стоять на Сході і боронять мир..
І не бояться, що не вернуться додому,
щоо можуть залишитись без ноги..
Вони щасливі виглядають,усмішка
завжди у них є..
Вони прекрасні ,добрі люди,
які живуть лиш одним днем..
Там зовсім діти й дідусі...
Та вони там, воюють...
Не сплять ночами,днями не дрімають..
Вони усе це відчувають,війну,ненависть,
всю несправедливість...все відчувають..
Й нас обороняють...І часто там вмирають..
Допоки одні курять і гуляють...
Додому люди світла не вертають,вони в бою,
там,на війні,вмирають!
ID:
830291
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 24.03.2019 19:23:26
© дата внесення змiн: 24.03.2019 19:23:26
автор: Лілія Левицька
Вкажіть причину вашої скарги
|
