Спогад
Мов крізь вічність проходжу,
Крізь вежі й муровані двері,
Все забуте знаходжу
Записую це на папері.
Мрія
Ти в минуле дививсь, я ж вриваюсь кудись у майбутнє,
Може, ти помилився, може в пам'яті ти вже відсутній?
Та без тебе я теж зле одягнута і несмілива,
Надто втомлена, надто чужа і примхлива.
Обман
Ви забули про мене, а я в справах цих головний.
Кому рідний, кому безнадійно чужий.
Обіймаю, буває. Не вірите? Віддано, щиро.
Потім боляче роблю, втикаю у серце рапіру.
Любов
Так, ти можеш, але я тебе не боюсь.
Доторкнешся, а я і печусь, і іскрюсь.
І я, може, спочатку не надто на Мрію ту схожа.
Помиляється часом моя неуважна сторожа.
Холод
Ти про мене, мабуть. Але я бути іншим не зможу.
Після мене такого ти наче весна переможеш.
Де сплітаються руки і рветься в всі боки тепло.
І тоді я щезаю. Мій холод не зброя, а тло …
Мрія
Кожен раз просинаюсь маленьким дівчам.
І весь світ навкруги наче сад, наче храм.
Кожен раз забувати учусь й берегти.
Чи навчився любити таку її ти?!
Голос
Де тепло, де любов, де весна?
Тут, де в неї є він, де у нього вона.
Де шепоче крізь сон щось маленьке дитя.
Скажеш, казка якась? Ні. Життя.
дякую 
дякую
дякую
дякую
дякую 
