Далекий силует по обрію надії
Йде швидко, не дає себе піймати,
За горизонт ховає нездійсненні мрії,
Бажання у житті щось поміняти.
А я за ним, усі ламаю перепони,
Утрачене даремно доганяю,
Руйную власні, побудовані кордони,
Минулий день у всесвіті шукаю.
Здається, забуваю за важливі речі.
Аморфний образ спокій заберає.
Буденна суєта в життєвій колотнечі
Наблизитись до нього заважає.
Кого ховає силует, я хочу знати.
І порівнявшись на крутій дорозі,
Слова від подиву стараюсь підібрати,
Та вимовити, власне, їх не в змозі.
Бо те, за чим ішов, було завжди зі мною -
У себе, як у дзеркало, вдивляюсь,
І навіть можу доторкнутися рукою
Бо сам від себе більше не ховаюсь.
Комусь себе одразу віднайти вдається,
А хтось роками у світах блукає,
Але душа обов’язково озоветься
Тому, хто наполегливо шукає.