Його останні слова – по тілу як ножі,
Каміння летить, вони знову стали чужі.
Але ж у неї очі тих самих кольорів,
А він лиш думає про те, що сам так захотів.
У неї все і так чудово вийде без...
Вона була його, а тепер вона його екс-.
І інші двоє будуть більше пасувати,
Але як він зумів у неї не спитати?
І як він усе вирішив рішити сам,
І як сказав, що їй усе уже віддав.
І як тепер він буде одним з її ворогів,
А вона чує лише: «він так захотів».
І як усе могло скінчитись непомітно,
Як він колись торкав її тендітно?
А нині навіть не подивиться в її лице,
І вона думає, що це уже нарешті все.
І він їй купу не віддасть старих боргів,
А скільки біля нього просиділа вечорів!..
І як сама плекала мрії і надії,
А він заміну їй шукав в новій повії.
Були тяжкі часи, вона рида щоночі,
Він десь без неї не змикав зелені очі.
Вона по трасі більше ста гнала свою автівку,
А він стаканами вимірював терпку горілку.
І їй самій вже довелось шукать роботу,
А він давно не проявляв турботу.
І кожен сам на сам лишивсь з думками,
А син не розумів, що між його батьками.
Вона була його дружиною останні років п’ять,
А він за тиждень проміняв її на срану б...
Колись вона подобалась йому,
Але сама зустріне цю нову весну.
І все колись у неї знову буде добре,
І хтось новий усе для неї зробе.
Та від обручки слід з руки зітреться,
І та печаль на щастя обернеться!