Двінок... Відповідаю.
(хвилююсь,
бо цього дзвінка чекала давно)
Я відтоді про тебе нічого не знаю.
І от, дочекалась. Очевидно - дано.
– Привіт, як живеться?
Скучаєш? Як справи?
А в мене щокою скотилась сльоза:
Живий..
Бо чекала дзвінка від твоєї мами.
Про якесь нещастя сказала б вона.
– Не хворієш? Смієшся?
Це чудово, я рада. –
Із радістю вдавано я відповім. –
Ти живеш, нещасть не стається.
.. і славно.
Не дзвони, я більше не відповім.
Гарно! 
