Ти все хвилюєшся, все непокоїшся,
Не подзвонити спробуй хоч би раз!
А двічі – то вже сильно ти розстроїшся –
Тебе, Матусю, не змінити враз!
Мені здається часто – передбаченням
Заволоділа ти, щоб нам допомогти,
Побавися лиш трохи телебаченням
І знову з думкою: як там мої дітки́?
А сни про нас стаються часто віщими
І серце підступ всякий відчува,
Бо інколи життя вділяє тріщини,–
Тоді до Бога йдеш ти в молитва́х.
Бува, присядеш у дворі на лавочці,
Для щебетання й дихання з людьми...
Готова ти нам все віддати в старості
До копійчини, та повинні – ми!
Най стануть дні усі твої погідніми,
Себе, Матусю люба, пожалій,
А ми дітьми зали́шимося гідними,
Живи, будь ласка! Не хворій!
Оригінал
Ты всё волнуешься, всё беспокоишься,
Попробуй раз тебе не позвонить!
А лучше дважды в день, не то расстроишься,
Тебя нам, мамочка, не изменить.
Мне часто кажется, что ясновиденьем
Ты стала обладать, чтоб нам помочь,
Поразвлекаешься чуть телевиденьем
И снова мысли все: как сын, как дочь?
А сны твои о нас бывают вещими
И сердце чувствует любой подвох,
Ведь наша жизнь даёт порою трещины,
Ты сразу молишься: «Помилуй, Бог».
Присядешь во дворе ты на скамеечке,
Чтоб чуть пощебетать, чуть подышать,
Готова нам отдать всё до копеечки,
Должны-то мы тебе, моя душа!
Пусть будут все деньки твои погожими,
Себя, любимая, ты пожалей,
Мы будем, мамочка, детьми хорошими,
Живи, пожалуйста, и не болей!
Автор Олена Стьопина
ID:
834485
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 04.05.2019 18:02:55
© дата внесення змiн: 16.05.2019 12:02:19
автор: Юрій Шибинський
Вкажіть причину вашої скарги
|
Звісно, автора перекладу теж вкажу
