Коли вже весна відпочине й візьметься до справи
І першим промінням наситяться спраглі серця
Я душу оголю, впаду, обіймаючи трави,
Невдачі усі перекресллю штрихом олівця
В полоні тенетах я очі відкрию й відразу
Пливтимуть по небу, у тінях кумедних хмарин
Минулого жаль, сьогодення й майбутні образи
Я буду самотній, та більше не буду один
Квапливо весна буде грати незвідані ролі
У поспіху гублячи першу цнотливу красу
Чи вистачить часу вмирати у тобі поволі
Чи вистачить сонця зігріти холодну росу
Ні ти, ані я, - вже давно не володарі часу
Своє відцвіло, залишилося м’яте, пусте
Та все ж, попри біль, недозрілу любов передчасно
Посадимо вдвох, і хто знає, що там проросте…