Жовтень дзвінко ставав
був в усьому на лисі.
І якби не чуваючі тайну шедеври —
Живу тихо — поліг би на черешневому листі,
І циклони швидкі прибалтійські
у листі червонім задерли б…
Бог —
вдень сколок черкнув,
я іскру обняв в холод,
Чуйні пагони Духа
чомусь продихнулись за Каму
І — оголені в холоді —
лижуть внутрішній солод
Свіжим-свіжими рвійними
вшерх язиками…
Я по суті на осінь завдав
тяжку ношу:
І коли чиюсь душу
очистить? знасилує?
І кому мотивовано
й що я доношу?
Дух сказав — хто ще тут?
Бог помилує.
2003
