Ремейк за твором Валентини Ланевич
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839056
Я тебе прив’яжу до себе,
Ти не смійся, я міцно зв’яжу.
Нитку шовкову ткало Небо,
Це - навічно, тобі я кажу.
Коріння кохання гаряче
Із грудей та у груди віддам.
Радість, біль, хай і ворон кряче,
Все навпіл розділю, то є храм.
Храм душі, що живе у тілі,
Я до рани тобі прикладу.
Не ворожка, не тямлю в зіллі
Та без тебе уже не живу.
В думці, в словах, в сні та бажаннях,
Кожну мить у мені ти, в мені.
Зло чи ласка? Те, без вагання,
Я живу, доки жити весні.
-------------------------------------
Ну чим тебе я прив"яжу?
Віршами, може, про кохання,
І цим тебе заворожу?
О ні! от тільки не благанням.
Ввійду у серце тихо, ніжно,
І ти відчуєш цей мій крок.
Мабуть, це буде так відважно:
Від всіх закрию на замок.
Куди тепер від мене дітись?
Єдина буду у житті.
Не будеш більше ти журитись,
Не буде в серці пустоти.
Душа і серце заодно.
Хіба за це мене осудять?
Про це я думала давно...
Угледять люди і забудуть...
цікавенький ремейк - сподобався, і тема - спонукає до роздумів... по яким лабіринтам в те серце пробратися і де замочки продаються? а то, якщо там будуть розборки прив"язувальниць зі стріляниною то серце ситом стане.... має бути одна, щоби пісні співала....
Дякую за гарний коментар та ще підказку, що у іншому вірші: прив"язувати голодного не слід, бо втече до сусідки з котлетками!!! Чудово! Я це запам"ятаю...