Ми загубились в натовпі давно,
Нас так багато й всі такі далекі,
Та різними шляхами ми йдемо,
Стараємось втікти з юрми безликих.
Ти втік від них і залишився сам.
Сказав, що не повернешся ніколи,
Не віриш більше їхнім голосам...
Лиш цілий світ порожніх душ навколо.
Не сам. У колі друзів ти своїх.
Не знаєш вже, реальність це чи мрії.
І де гарантія, що хтось із них
Не вигадка чи плід шизофренії?
Та наче є вони, і не один,
Але немає з ким поговорити,
І з ким підряд по декілька годин
Сидіти можеш, чи кудись бродити.
Вони не стануть слухати тебе,
Всі мають і своїх проблем по горло.
З середини тебе щось забере
І все, що було біле, стане чорним.
Тоді ти знов замкнешся у собі,
Бо розумієш тільки серед інших,
Що всі вони кругом такі самі,
Самотні в натовпі, немає гірших.
Та сліз не помічають на щоці,
Коли кричиш - тебе ніхто не чує,
І тільки думають навколо всі,
Що в голові твоїй чогось бракує.
23.06.19