Цей дощ не мовчить, він не вміє мовчати,
Не вистачить крапель, що мав би сказати,
Не вистачить вітру, не вистачить сонця,
Його не впускають в закриті віконця …
Його не впускають, то ж він просто сниться,
Тому і сердитий, від того і злиться …
Але коли сонце прорветься крізь хмари,
Радіє, німіє, роздмухує чари.
Йому б зупинитись, йому б вгомонитись,
А він в дику повінь готовий вселитись …
Йому б захистити, йому б трохи вітру,
Що я на цих вікнах не зможу, не зітру.
І що не посадиш за мури, за грати.
Вже час диригенту за мурами стати.
Що було важливим, завжди поруч з нами.
Простими словами? Ні. Майже піснями …
дякую
дякую
