Надихає пора осіння
Танцювати на попелі твого пекла,
Роздягає моє спасіння,
А без нього я збуджена і далека.
А без нього немов під кайфом
Від жаданих тортур за крок до екстазу,
Королева кривавих мафій,
Сексуальна, фатальна і вся у стразах...
Надихає пора осіння
Гвалтувати верлібрами невідомість,
Римувати міста і тіні
В мить, коли повертатися лінь додому;
В мить, коли я кричу щосили:
"О боги, ви мене просто тут і залиште!"
Тут твоя і моя могили,
Ти вбиваєш мене, а отже, ми квити!
Надихає пора осіння
Піддаватися чарам злої любові,
Йти, збирати немов насіння
І канабісу листя, листя кленове,
Заварити із нього зілля
Приворотне, та все ж таки безнадійне,
Зустрічати знов хлібом, сіллю
Нетверезу самотність в чотирьох стінах.
Надихає пора осіння
Записати в блокнотику мемуари.
І про що? Настає прозріння.
І про кого? Якщо ти лише примара!
І про кого? Питання честі.
І навіщо? То, мабуть, вже інша справа.
Ти не любиш руденьких бестій,
Тож дай спокій мені, проклята забаво!
Надихає пора осіння
Рахувати досягнення і невдачі
На розбитім ущент камінню,
А воно то холоднеє, то гаряче;
А життя таке непостійне:
Нині траур, а завтра вже дискотека.
Надихає пора осіння
Танцювати на попелі твого пекла.
