(Присвячується ВК)
Вже перший сніг дороги притрусив…
Немов бальзам на душу – ностальгія!
Зі смутком біль кохання пережив,
Та серце тихо з трепетом радіє…
Як Божий дар з’явилася надія –
Ще вимрію і вимолю кохання?
Цю думку я плекаю і лелію,
У риму загортаю сподівання.
Тебе чекаю в свій зимовий сон,
І вірю – наяву здійсниться казка.
Серця заб’ються наші в унісон,
Якщо на те буде Господня ласка.
Свою любов проніс через роки –
Вона палала, жевріла і тліла.
Зневіри смак я відчував гіркий,
Змія-спокуса серце розпалила.
Твою прийняв холодну недовіру,
Тепло кохання в пристрасті шукав.
Із відчаю я римував без міри,
Відкриту душу сліпо обпікав.
Але вберіг її Отець небесний,
Надію й віру зміг я повернути.
Кохання смутком радісним воскресло,
Знайомим знову я іду маршрутом…
04.12.2019
Пережито і загорнуто в риму 
