Фууу...Чом так важко йти ? Ноги ну зовсім не слухаються. Ледве дошкандибав до дванадцятого поверху та ще з тим клятим наплічником. Ааа... Дива... Це вже дванадцятий місяць у році, себто - грудень. Он воно що. Ба : підлога начебто не слизька, не біла, і миші довкола снують туди-сюди. А в мене не має чим їх пригостити. Сало по дорозі з'їв. Ще б пак - енергозатратний маршрут. Лишилися одні помилки та розчарування. Все - лишаю той рюкзак в кутку, хай собі нишпорять у ньому, може щось знайдуть поживне для себе.
Мені ж пора на перший поверх починати знову свою мандрівку - сходження до чергової вершини. Де тут ліфт ? Не працює ? Ну як завжди - не звикати. Ось трішки відпочину, наберуся сил. І по сходах униз, щоб згодом знову уверх як альпініст дертися через перешкоди на якусь там умовну Джомолунгму...Але до неї набагато більше поверхів. Та скільки би не було. Головне - поставити мету.А там, як Бог дасть. Краще б щоб таки допоміг при такому темпі. Авжеж, ще багато чого треба встигнути зробити. Плани як у кота Леопольда : друзі, давайте жити в мирі.
Усіх прихильників поетичного слова вітаю з прийдешнім Новим роком та Різдвом Христовим !