А стадо завжди блеє «розіпни»
І дивиться з якого боку вітер,
Й схиляється. Бо тяжко буть людьми.
Достоїнство, воно таке ж як віра.
Тут або є, або, на жаль, нема.
Нема – хапай сьогодні, як в останнє.
А після тебе – хай війна, тюрма.
Ти ж як усі. Зрікся себе зараннє.
Чому вони кричали «розіпни»?
Чому кричали «вимкни телефона»?
Десь в підсвідомості були людьми?
Злякались тих, хто вийшов із загону?
Бо якщо вийшов,- ти вже не юрба.
Бо якщо вийшов – ти вже особистість.
Ще трохи, і накажеш їм, рабам,
Ще трохи, й возвеличать твою милість.
