Материнська любов...
Що це? Божественний Дар жінці, як взірець неосяжної любові Творця до свого творіння? Чи може, набутий мільйонами поколінь досвід?
Чи просто сліпий інстинкт, необхідність для виживання всього роду, а не тільки окремої особи. На кшталт харчування, самозбереження і т.і.?
Мені доводилося спостерігати різні прояви материнської любові, і я навіть визначила для неї деякі мірки, чи шаблони.
Наприклад, деяким матусям притаманна любов, яку я назвала «божевільною», бо будь-яка примха дитини виконується негайно, заради чого мати готова пожертвувати чим завгодно: своїми потребами, часом, грошима.
Буває материнська любов поміркована, коли дитині із пелюшок прищеплюється різниця між такими категоріями як “хочу” і “треба”.
На жаль, останнім часом доводиться чути про жінок, у яких такого відчуття як материнська любов не існує. Дивне явище, певне воно потребує глибоких досліджень у різних галузях, як то психології, соціології, чи навіть проблем виховання.
Але найбільше вразив мене прояв материнської любові, яку я попередньо визначила як “егоїстична”.
На той час я була зовсім молодою людиною: дружиною і мамою — сину ще не виповнилося і двох рочків.
Колектив, де я працювала, був чималеньким і виключно жіночим. А жіночки, як кажуть здавна, дуже люблять спілкуватися.
Тож у будь-який вільний час, тихенько, мов струмочки навесні, шелестіли різноманітні приповідки.
Про політику (як же без неї?), про чоловіків, про буденні хатні справи, і обов'язково про дітей: хороших (своїх) і не дуже хороших, а то і зовсім поганих (сусідських чи інших — чужих).
І хоча колектив являв собою набір різних вікових категорій, але в розмову включалися всі.
Пам'ятаю, була в нас співпрацівниця, така собі Тетяна Михайлівна, жінка вже дуже немолода, маленька, товстенька (про таких кажуть: хоч постав, хоч поклади), дуже балакуча і дуже категорична у висновках і оцінках.
Я була наймолодшою і тому старалася більше слухати, ніж говорити. Здивувалася, дізнавшись, що є у Тетяни Михайлівни єдиний шістнадцятиріч-ний синок, бо думала, що вона могла мати вже такого онука.
По “секрету” мені розповіли, що вона ніколи не була заміжня, і вже не надіючись на створення повноцінної сім'ї, вирішила народити дитинку “для себе”, щоб не лишатися самотньою у житті.
Хто був батьком — невідомо.
Тетяна Михайлівна обожнювала сина, може через те він з малолітства був неслухняним, самовпевненим відчайдухом. Жінка потайки страждала від його витівок, всіляко захищала, утаємничувала від розголосу, але дитина ходила до школи, спілкувалася у своєму оточенні, тож у невеликому промисловому мікрорайоні міста, де мешкали робітники заводу, добре знали і ВітькА, і про всі його витівки.
Але хлопець не був злісним хуліганом, скоріше так намагався самоствердитися у структурі дитячої ієрархії.
Тож останнім часом Тетяна Михайлівна, бачачи, що шила у мішку не сховаєш, почала зрідка розповідати нам про свої проблеми, може сподіваючись на підказку чи пораду від співпрацівників, які мабуть були для неї найближчими людьми, майже що родичами.
Так ми дізналися про те, що її синок оженився, ледве досягши вісімнадцяти років, на однокурсниці з училища, де обоє вчилися на будівельників.
-Уявляєте, -зі сльозами на очах розповідала спантеличена жінка,- пішли і розписалися в РАГСі. Я випадково про те дізналася, побачивши штамп у його паспорті.
-А де ж вони житимуть?- спитала завідуюча відділу і всі жіночки співчутливими поглядами мовчки вивчали реакцію Тетяни Михайлівни.
-Та де їм жити? Вона із гуртожитку, сирота після дитбудинку, тож доведеться мені брати їх до себе.
-А жити на що? У вас зарплата невеличка.
-У них дві стипендії, та моя зарплата. Звісно, що скрутно прийдеться, але ж треба буде якось викручуватись. Та вже ж скоро училище закінчать, будуть працювати, то думаю, проживемо.
-А чого ж це він так терміново оженився? Може вона вагітна?- спитала вертлява безцеремонна красуня-модниця Ніночка.
-Ні! -впевнено вигукнула Тетяна Михайлівна. - Ні!
-Так вони вам і призналися,- Ніночка глузливо примружила зелені очі, підведені чорним олівцем, опушені нафарбованими довгими віями.
-А я в них і не питала. Я повела Таню у жіночу консультацію, то мені про це лікарка сказала. Взагалі я завжди Вітюні казала, щоб як виросте, ні в якому разі не кидав сім'ї, щоб був гарним батьком. Бо сам ріс безбатченком, знає, як воно. А зараз наставляю їх обох, щоб не спішили з дітьми, навіть купую їм оті..., як їх... одним словом, "резинки", - вона аж почервоніла після такого зізнання, а всі жіночки сором'язливо опустили очі, бо в ті часи говорити вголос про такі речі як презервативи було явищем неприйнятним.
Ця новина швидко облетіла все заводоуправління, але так само швидко про неї забули. А що тут дивного? Це ж не зґвалтування, чи вбивство, це навіть не поява у світ позашлюбної дитини. А що хлопець рано оженився, то навпаки, може погарячкували діти, стрибнули у гречку... Але ж отямилися, оформили шлюб. Так що хай живуть собі у добрі та злагоді.
Життя нашого колективу увійшло у звичне русло. Тетяна Михайлівна теж працювала спокійно.
Аж раптом на початку листопада прийшла засмучена, на запитання співпрацівників тільки розпачливо змахнула рукою і крізь сльози вимовила: -Вчора повістка прийшла. Призивають мого синочка на службу до армії.
-Ну то що? Всі хлопці повинні відслужити. Чого тут плакати? - резонно зауважила завідувачка.
-Та я розумію, розумію,- схлипнула Тетяна Михайлівна. -Але ж переживаю. Дуже! Якби був він вільною людиною... Таки ж три роки служити! А дружина? Він на службі, у казармі, а вона тут, молода, приваблива. Чи діждеться? Отож і переживаю. Що її втримає? І діточок немає...
-Так ви ж самі про те турбувалися!
-Ну да. Воно ж, хто знає, як краще? А тепер бачу, що Вітя дуже любить Таню. Як, не дай Боже, вона його покине... Навіть не уявляю, що з ним буде.
-Не переживайте. Все буде добре. Тим паче, що живете разом,- заспокоювали жіночки стурбовану співпрацівницю.
Пройшло більше як півроку. Тетяна Михайлівна заспокоїлася, з невісткою ладили, і вона знову коли-не-коли висловлювала свою думку про те, що не треба молодим сім'ям поспішати з дітьми. -Треба твердо на ноги стати, щоб і квартира, і в квартирі все було. Щоб молоді добре пізнали один одного, щоб не розлучилися, борони Боже, а виховували дітей у дружній повній сім'ї.
Та якось прийшла на роботу стурбована, мовчки сиділа за столом про щось розмірковуючи, потім рішуче написала щось на чистому аркуші і рішуче попрямувала з ним до завідувачки: -Будь ласка, підпишіть мою заяву на безоплатну відпустку.
-Щось трапилося? Якісь неприємності?
-Та ні. Все добре. Просто невістка до Віті на побачення збирається поїхати.
Завідувачка здивовано поглядала то на заяву, то на Тетяну Михайлівну.
-Ну, ось я подумала, що теж з нею поїду,- жінка благально дивилася на свою начальницю.
Завідувачка, трохи замислилась, потім усміхнулася і рішуче підписала заяву: -Скучили? Добре, добре. Провідайте синочка. Ми тут гуртом будемо вашу роботу виконувати.
Приїхала Тетяна Михайлівна радісна і задоволена. Охоче всім розповідала, який бравий солдатик її Вітюня, а вже який гарний та спортивний!
-А де ж ви жили?- поцікавилася практична і прискіплива Ніночка.
-Там є спеціальна кімната для гостей. Правда, ліжко тільки одне, то ми з Танею вдвох спали. З Вітюнею бачилися кожного дня у відведені години, прямо на КПП при військовій частині. А на вихідні йому дозволили дві доби побути з нами.
-То у вихідні Вітя у тій кімнаті з вами ночував?
-Авжеж.
-А де ж ви спали?- з неприхованою жагою знати все, достеменно, допитувалася Ніночка.- Як я розумію, то в якійсь іншій кімнаті?
Тетяна Михайлівна трохи знітилась, а потім твердо, і навіть зухвало промовила:- Я лягала спати між Вітею і Танею, посередині ліжка!
-Як то?!- аж хором вигукнули жіночки, одночасно відірвавшись від роботи і ошелешено витріщивши очі на Тетяну Михайлівну.
-А так. Легко і просто. Я, зразу як приїхали, сказала їм щоб терпіли. Побачились, і добре. А спати разом — зась! Бо йому ще більше двох років служити, тож не треба ризикувати. Ану як Таня завагітніє?!
У кімнаті надовго повисла гнітюча тиша. І тільки Тетяна Михайлівна із задоволенням щось вичитувала у своїх ділових паперах.
Ось така іноді буває материнська любов...
На початку оповідання я назвала її егоїстичною.
Але може вона потребує іще якихось визначень — медичних, чи психіатричних?
ID:
863387
Рубрика: Поезія, Нарис
дата надходження: 02.02.2020 14:35:57
© дата внесення змiн: 02.02.2020 14:35:57
автор: Людмила Григорівна
Вкажіть причину вашої скарги
|
