Ніч сідлає коня.
Небо колір міня.
За світами прозорими,
за далекими зорями,
є бадьора криниця,
тій криниці не спиться.
Йде любов за водою,
Я піду за тобою,
Бо вода, як весна,
Мов кохання без дна.
Бо весна – то є мила,
Мила – ти мої крила.
Попрохаю водиці :
« Дай мені студениці».
А вона… Що ж вона ?
Очі - барви вина,
Голос – крапелька літа,
Руки – сонячні квіти,
Ще й коса ворона,
Ще й уста, як весна,
Як молитва без криці,
Як солодка криниця…
Колір небо міняє.
Ніч коня запрягає.
І не спиться, не спиться,
В небі, мов в рукавиці –
Зорі збилися в пари.
Тиша. Спокій. Ні хмари.
