Я заплющила очі , і знову туман,
Він веде у безодню , далеко...
Там немає підступності , горя й оман,
Лише білий красивий лелека .
Та безодня - дитинство , там віє теплом,
Там осики зростають тремтячі.
Я сиджу за кухонним кривеньким столом,
Проживаю знов ро́чки дитячі ...
Вибігаю надвір - там панує весна,
Свіжа й лагідна, тепла й тендітна .
Пригорнула мене черемха́ запашна,
"Гей, привіт!" - кличе птаха привітна.
Я біжу по городу, сльози вже на очах,
Так люблю я життя , так кохаю безмежно!
Я весною ніколи не сплю по ночах :
Від пісень солов'я була з́авжди залежна...
Знову ранок . Раптом чую я той аромат
Тих млинців , що пекла завжди мама.
Пробігаю крізь холод суворих кімнат -
І радію сніданку. Вже немає ні граму !
Ми прийшли до бабусі, в сусіднюю хату.
Знову чую тепло таких рідних сердець.́
Бабусину хустку нап'яла строкату
Й побігла я пасти слухняних овець .
А після роботи бабуся нас кличе
З кози молока скуштувати разок.
Над нами косяк пташечок десь курличе,
Від щастя свічусь , як герої казок .
Я вже не дитина . Рушаю туди ,
Де дорога чекає далека .
Та думкою я ще в дитинстві завжди,
Там, де білий красивий лелека ...l
