Поема духовна
Діві-Матері, Неосяжній і Невмістимій,
з любов’ю присвячується
Було б могутнє серце —
буде могутній подих!
Хмари і сонце втягує —
Вічність.
Наперед хмари і сонце — втягує
в Вічність подвиг!
Мало що з рук вислизають
в усіх підопічні,
так що у мене в руках
кряхтять потойбічні і поцейбічні...
Так що утягнуті мною часи і народи —
у спокій!
Їх втягує вічність —
отже художнє ціле — їх зцілить,
йде із хмарами й сонцем
в них органічно ціле!
От я штовхаю серцем міріадні потоки.
Моє широке серце —
в Бога важезний рот і подих!!
Заспокійтесь, народи.
Не посягайте
на надмірні значення.
Єсть в мені ціле! —
що більше за всі складові призначення
і смішні всі означення.
Так бо у часі живуть передбачення.
Хто з вас може видихнуть серцем
слово
більше, аніж воно є? аніж є у Христа?
що в Христа на устах??
чи Європа схоче, щоб я перестав?!
Чи любов, дуже схотівши, —
буде зважать на чийсь подвиг?
вправите сонце назад? схід, чи захід?
вправите хмари назад — не казати?..
вигляне сонце Любові!! —
видихне подвиг!!!
бо лиш Любов’ю на всі часи живуть
передбачення
милі-живі
сонячні
зі серцем Любові означення!
15.04.2020,
ранок,
Київ
