Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Ніна Незламна: Оце так зустріч ( проза 7, 8 ч. ) - ВІРШ

logo
Ніна Незламна: Оце так зустріч ( проза 7, 8 ч. ) - ВІРШ
UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

  x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 1
Немає нікого ;(...
Пошук

Перевірка розміру



honeypot

Оце так зустріч ( проза 7, 8 ч. )

Ніна Незламна :: Оце так зустріч ( проза 7, 8 ч. )
     7ч
  Тіло  Сашка подалося назад, але все ж втримався на ногах та відчув біль в руці. Звідки і взялася хоробрість,сила в Тетяни. Як пантера кинулася на Богдана, пальці її рук, як кігті, вп`ялися в його шию. Руслан теж  всім тілом навалився на нього, притискав донизу. Нарешті,  вони таки змогли його звалити на коліна. Богдан заскреготав зубами, зажавшивши ножа в руці, з горла вирвався дикий  голосний звук,
- А-а-а!
 Від звуку наче здригалася земля. Руслану все ж вдалося скрутити йому руки й забрати ножа,
-Ти, що з глузду з`їхав! У нас же, ще тут є замовлення. Батько дізнається, тобі ж не поздоровиться… Що твориш, бовдуре? Зовсім з глузду з`їхав!
-Відпусти,- прохрипів Богдан, -Я піду, відпусти!
 Вона дуже збентежена та все ж помітила, що Сашко скривився, лівою рукою схопився за праву руку, в якій був ключ. Заклопотано прихилилася над нею,
-Давай подивлюся, здається поранив.
 Розірвала рукав сорочки, з невеликої рани сочиться кров. За мить, перев`язала маленькою хустинкою,
 - Дякувати Богу, ледь зачепив тебе.
 Руслан в цей час  майже сидів на братові,
-Охолов? Охолов питаю!
 -Так!Сказав відпусти!
Таня з Сашком стояли з боку, весь час спостерігали за ними.
 - Полеж, герой! - відповів Руслан, кашлянув й заговорив,
-Таню пробач цього дурня. Розумієш, попали до таких господарів, що нам ніяк не вдалося відмовитися від горілки. Ми й випили лише по чарці, на жаль маємо, що маємо. Він обіцяв з тобою тільки поговорити, тому я з ним і пішов.Якщо батько дізнається, то …..
Таня хвилюючись, голосно перебила,
-Ти  проси у Олександра вибачення, он йому руку поранив, добре, що не глибоко зачепив. А ні, то зараз подзвоню в Поліцейський відділок.
Богдан намагався піднятися, прохрипів пригніченим голосом,
-Відпусти! Я сам вибачусь. Відпусти сказав!
Сашко обійняв її,
-Пішли до  автівки! Ну їх до біса!
 І махнувши рукою до них,
-Хай знають нашу доброту. Тільки щоб не з`являлися на очі ні мені, ні їй.
Руслан, ще тримав брата, заговорив подавленим голосом,
- Ми зрозуміли… Ми все зрозуміли…. Тільки, щоб ніхто не знав, бо нам буде кришка.
 Вони за кілька кроків озирнулися, брати сиділи під деревом, палахкотіли вогники сигарет.
 В автівці намастила рану зеленкою,
-Болить?
Він  полегшено перевів подих,
-Здається обійшлося… Ти знаєш, я от думаю, щоб було, якби я не помітив вогні сигарет?
-Ой, не кажи… Страшно й подумати. В мене до цієї пори коліна трусяться й серце калатає. Але ж тепер сама дивуюся, як я на нього накинулася… 
Задумуючись, поклав руку на її плече,
-Шкода, я  на два тижні щезну, їду в місто на практику. Оце думаю, хто тебе буде захищати? Я ж обіцяв Олегу охороняти оце чадо.
Й ледь посміхнувшись,
-Знаєш, давай  на якийсь час це приховаємо від усіх. Здається нас ніхто не бачив. Хай  це буде нашим секретом. А то, як дізнаються, будуть дошкуляти запитаннями та хвилюватися і Олег, і твої батьки. Хай потім, колись, або, як Олег приїде. Думаю вони більше не з`являться на нашій дорозі.
- Ой, -  з сумки дістала телефон,- А котра ж година?
 Позирнувши на телефон,
- Вже майже двадцять друга. Можливо  ти й правильно думаєш. Я наче  потроху заспокоююсь…
Хитнув головою,
- Ой життя – життя, в ньому  і таке буває…. Ну то поїхали. Віднині мен буде наука, наступного разу, я  тебе, як найцінніший скарб оберігатиму, підвозитиму під саму хвіртку. Весело зазирнувши, засміявся.
 Наче підкрадаючись, Таня йшла до хати, можливо сплять. Заворушився Дружок в буді, затріпався й притих. Раптово з веранди почула голос батька, йшов  назустріч,
-Ну нарешті, а ми вже й не знаємо, що думати…
-О! Тату, а чого в темноті сидиш, що світла немає?
-Та ні, не хотів уваги сусідів привертати.
Обіймаючи, поцілувала в щоку,
-Запізнилася на автобус. Ой, такий останній клієнт попався, років шестидесяти, наче й нормальний мужик, а заріс, як бомж. А можливо звідкись приїхав, ще захотів щоб побрила. До траси доїхала міжміським автобусом, а тут вже пішком добралася.
- Ого, тож до траси майже п`ять кілометрів. Ну не піду ж на автовокзал ночувати.
- Та з цього автобуса, теж зійшли жінка  й чоловік, йшли попереду. Згодом вони  звернули до короварні, а тут вже стільки йти... Ноги, аж гудуть, - як пташка цьвірінькає й морщила носик.   В душі ж усвідомлювала, що брехати  не годиться, але ж треба було, щось придумати. Сама здивувалася своїм здібностям. Зайшовши до хати, батько кивнув рукою,
-Я пішов спати, напевно, вже мама почула, що ти є.
   В ліжку, огорнувшись ковдрою, вона довго не могла заснути. Вкотре, закривши очі, ввижався розпатланий Богдан  і наче здалеку чула  відлуння його крику. Нарешті втома приборкала до сну.
  Пройшло два тижні…. Всі ці дні, Таня  в містечко їздила автобусом. Працювала в чоловічому залі, від клієнтів тільки слова вдячності. Особливо від молодих, які кидали пронизливі погляди й часто посміхалися.
  Друга зміна не дуже втішала її, весь час в напрузі, щоб не запізнитися на автобус та без пригод дістатися додому. Але нині тішилася, тож завтра субота, а  в неділю Великдень. Під кінець зміни, позирала на настінний годинник,  поспішала.
  За вікнами вже стемніло… В перукарню,  з букетом білих троянд, зайшов  білявий високий хлопець. Сірий костюм, вдало сидів на його статурі. Біла сорочка, бордового кольору краватка вказувала на солідність і вишуканий смак. Він озирнувся і  рішуче направився до неї, вона в цей час  брила клієнту потилицю. Хлопець ввічливо привітався,
-Я до вас!
-А ви на годинник дивилися? В мене останній клієнт.- зняла рушник з плечей чоловіка.
 Чоловік, якого вона обслуговувала, відразу піднявся, подякував, поклав гроші на тумбочку й поспішив до виходу.
-Та ви розумієте, -  розгублено топтався на місці, тримав букет, наче не знав куди його подіти.
-Ану покажіться,-  уважно подивилася на його зачіску, - Та вам же можна, ще кілька днів так походити. Ви ж здається в мене недавно були.
-Та я… Це для Вас,- несміливо подав квіти.
Здвигнувши плечима, відчула прилив крові до обличчя. Подякувавши, все ж  взяла квіти.
Він спалахнув від її погляду, дивився в очі,  наче просив допомоги,
-Я хочу  запросити  прогулятися по весняному парку.
 Несподівано в дверях  з`явився Олександр, кашлянув. Вони обоє звернули увагу до дверей. Її  розгубленість не приховалася від очей хлопця, відразу зрозумів, що він тут зайвий,
-Я приїду іншим разом, -  не поспішаючи, йшов до виходу.
Олександр з  єхидною усмішкою дивився вслід. Дочекався поки той вийшов з салону і дрібними кроками, хитаючись, наблизився до неї. Розчаровано розвів рука, пристально придивляючись в її сполохані очі,
-Що за один?
- Може не повіриш та це був клієнт. Я йому відмовила постригтися, бо ж робочий день закінчився.
 -А що, всі клієнти квіти приносять?
Вона  намагалася весело відповісти й дзвінким голосом,
-Та не зациклюйся ти! Чесно, я його вдруге бачу, якось стригла…  То ти вже повернувся. Та чого так пізно їдеш?
-В справах, затримався Таню… В справах…  Знаю ти на другій зміні, вирішив забрати, вдвох їхати веселіше. Та бачу,  тут би Олегу було не до веселощів.
-Не мили дурниць, я за мить буду готова. 
Не наважилася взяти з собою квіти, навіщо лишні розмови. Але ж такі гарні, на ходу квіти засунула в чотиригранну скляну  вазу, що стояла на підвіконні.
  В містечку  їхали мовчки. Вона не мала наміру виправдовуватися, бо не було за що. Він витримував паузу. Тільки інколи відривав погляд від дороги, підіймав брови,  косо позирав на неї.
Та  тільки виїхали на трасу, торкнувся її плеча,
-Та не журися ти, я Олегові нічого не скажу… Ще не один залицяльник буде… Я ж знаю ти не вертихвістка, тож й немає причини для занепокоєння. Танічко, в сімейному житті принцип довіри відіграє велику роль. А життя каверзне,  не дарма кажуть « життя прожити - не поле перейти». Та  не вішай носа, все буде добре, Олег по вуха закохався в тебе, значить довіряє.
Цими словами він розвіяв напругу. По дорозі, для підняття настрою, кілька анекдотів, а він умів їх розповідати, в автівці лунав гучний сміх. Та  згодом посерйознішав, розповідав, як в місті, в одній з поліклінік, проходив практику.
 А час летів… За вікном сутеніло… Не завжди ж везе в житті, думала Таня, тримаючи в руці чашку з паруючою кавою. Бувають і розчарування, друга зміна не до душі, але, що поробиш, мусиш змиритися. В кімнаті відпочинку затишно, але ж  треба йти до роботи. Зробивши крок, в вікні  привернув увагу білий  Мерседес, що під`їхав під салон. Ого нічого собі авто! З неї виліз  білявий хлопець. Хитнула головою, це ж здається той хлопець, що мені квіти приніс. Він на мить пригнувся, вже тримав в руках букет червоних троянд. Закривши двері, направився до салону. Відчула гучне серцебиття, ой, чого це я?  Та, що ж робити? Це ж напевно до мене. Від несподіванки розхвилювалася, злегка тремтіло тіло. Пару хвилин постояла, потирала холодні, як лід руки. От дурепа, чого це я така до біса збуджена. Але ж теж красень, ще й така автівка. Ні треба зібратися, зробила глибокий вдих і дуже повільний видих. Миттєво озирнулася назад, наче почула чоловічий шепіт -«Таню». Ледь контролюючи себе, відійшла від дверей, приклала руку до губ, дмухнула, наче хотіла погріти. Та тут же, пригадала поцілунок Олега. Ой, що це зі мною коїться.  Раптово, з  зали, її позвала майстриня,
-Таню до тебе клієнт.
 А може, хтось інший? Так, треба зосередитися на роботі, заспокоїла себе. Все ж невпевнено відчинила двері.                                                                         
           8
   Чомусь відчуваю важкість у ногах, як би зробити крок? В голові борюкався острах, як поступити? Як сказати, щоб не образити?! Треба вирішити. А, хай буде, як буде, візьму гріх на душу. Кілька кроків і вона в салоні.  На її тумбочці лежали червоні троянди. Побачивши її, він відразу підвівся з крісла,
-Я до вас. Мене звати Вадим.
-Добре! Приємно здивована, присядьте.
  Вона стригла волосся, вдаючи, що не впізнала його. Не могла не помічати, як він часто затримував подих, від  дотику її руки наче завмирав. І весь час намагався зазирнути в дзеркало,  милувався її кожним  рухом.  
   Скропивши зачіску парфумами, зняла з  плечей  рушник, ледь посміхаючись запитала,
-Все добре?
-Так – так,- підійнявся з крісла, біля дзеркала поклав гроші. Й нахилившись до неї, тихо,
- Таню, ви така чарівна. Ті квіти для вас. Я наважуся у вас попросити номер телефона, а ні, то  зараз почекаю біля салону.
 Звівши брови, повела очами, так же тихо до нього,
-Ого, сміливий крок. Добре, що тоді чоловік не приревнував.
Збрехала й зажавши губи, відійшла до  вікна. От життя знову вимушена брехати.
Він ледь здвигнув плечима,  озирнувшись, розгублено подякував і вийшов. Наче скинула камінь з душі, полегшено зітхнула. Господи пробач за гріх, але інакше, як було викрутитися.
  Від тієї пори, вона його більше не бачила.
    А час летів…. Минуло три тижні від Великодня.  Таня кожного дня з задоволенням  зустрічала ранок і поспішала в містечко. Вихідним днем була неділя та їй інколи і в цей день, приходилося брати ножиці в руки. Хоча мама й бурчала, що в такий день не годиться стригтися, але односельчани приходили, не могла відмовити. З Олегом спілкувалася через кожні три дні. То наче за графіком, пізно ввечері зачинила двері і батьки чули радісний голос, веселий, заразний сміх.  
  Микола впорався з польовими роботами та городами. В неділю встав раненько, відправився на рибалку. Як завжди з ним був Дружок. Лащився, зазирав в очі й біг вперед. Та озираючись знову повертався, задоволено бігав кругом нього. Підходячи до ставу, Дружок гучно загавкав. Зовсім близько, з очерету подала голос качка, здалеку,  долинула відповідь. На кладці метушиться трохи згорблена постать. Він відізвав пса,
-Дружок ходи сюди, не смій зачепити!
Підійшовши ближче, впізнав односельчанина діда Федора. Подаючи руку, привітався з ним бадьорим голосом. Той, погладжуючи сиві козацькі вуса, посміхнувся,
-Давно тебе не бачив. Сідай поруч, всім рибки достатньо. Та не будем говорити, ще злякаєш.
  Пройшло три години, сонце вище підіймалось, добре пригрівало. У відрах хлюпаються карасі.
-Добре клює,- порушив дід тишу, - А,що може поснідаємо? Я маю  консерву й до консерви.
 Микола примружив очі від сонця, ледь посміхнувся,
-  Так і в мене дещо є.
  Біля куща шипшини накрили поляну. Дід розповідає про своїх дітей. Микола уважно слухав, підтримував розмову. Коли  по другій чарці випили, дід хитро позирнув,
-Ти чув, що  Олійники будують два білі будинки?  Молодець Степан, справжніх козаків виховав. Славні, роботящі, ото комусь з дівчат повезе. Микола вже й сім`ю має й маленький бізнес, приватний магазин. Олександр на зубного лікаря вчиться, молодий веселун, але толковий. А Олег наче місця не може нагріти, вже й пора гніздо звити. А він то тут, то в Москві, але будинок тут будує. Видно в селі збирається жити.
Микола слухав мовчки, тільки інколи кивав головою. Дід відламував шматок хліба, рвав його на маленькі шматочки, поклав  до рота. Раптово закашлявся, похапцем, витираючи сльози, 
-Так сміх душе, ледь не вдавився. Я оце думаю, як вони мають поряд жити?
-Як,-засміявся Микола,-  Як всі люди живуть. Тим паче брати, дружна родина буде.
-Тю на тебе,- здивовано дід,
-По  селі ж всі знають, що твоя Тетяна крутила любов з Олегом, а  тепер вечорами з Олександром на автівці роз`їжджає. Як одного не обкрутила, за іншого взялася. От, зараз молодь…
Миколі, як обухом по голові, відразу почервонів, як варений рак. Ладен був крізь землю  провалитися. Оце так новини. Почухав рукою голову й задумливо до діда,
-Та ти, що діду, сам це бачив?
 Той зморщив носа, кліпав вузькими очима,
-Та люди…
Микола не дав договорити,
-Менше людей слухай! Як сам не бачив, то навіщо плітки розпускати?!
В діда захмелілі очі, ледь здійнявся на ноги. Перед самим носом, рукою заперечив,
-Ха! Плітки кажеш. Їх в  містечку у кав`ярні бачили, кажуть, як голубки сиділи. А вона така весела, все посміхається та все щебече й щебече до нього. Це ж треба так уміти…
- Та хай там ляпають язиками,- Микола знервовано збирав речі.
Чи й правда? Треба поговорити. Нащо славитися на все село. Закинувши вудочки на плече, підхопив відро,
-Ну бувай здоровий діду, я пішов,
Старий, прилігши на траву, кивнув рукою,
-Йди з Богом. А я передрімаю, щось ця горілка мене підкосила.
    Ввечері  за вечерею, батько  розповів про розмову з дідом. Таня сміялася, мати схопилася за голову. Та в кінці розмови, сердито подивився, стукав вказівним пальцем по столі,
-І чого сміятися. Славлять тебе на все село, кості миють.І нас славлять, скажуть люди, оце виховали. Одну мають і ту розуму не навчили. Ти вже розберися з ними і подумай, що коїш!
Вона, стиснувши губи, мовчала, як риба. Нині не варто доводити. Адже добре знала батька. Навіщо дров у вогнище підкидати.
  В цей же вечір  під час розмови запитала в Олега,
-То ти, коли збираєшся додому?
 -О! Це мені вже подобається, що ластівочко, може й справді засумувала за мною.
 На душі кепсько після розмови з батьком, але ж не стане розповідати. Тільки важко перевівши подих,
-Ну- ну… Загалом, це мені не подобається. Казав на Івана купала вінок для тебе сплести… Тут часу вже стільки залишилося? А ти навіть не знаєш коли закінчите об`єкт.
 Він мовчав, розумів її. А після того, як брат розповів про кавалера з білими трояндами й так душа була не на місці. Розумів, що в селі йому ніхто дорогу не перейде, але в містечку можуть і перейти. Молоденька, а міські ж  вміють голову задурманити. Треба поспішати.
   Після цієї розмови Таня з  Олександром не бачилася. Копошились думки, звичайно, село є село. Як в тому вислові -» Теля в ср*ці, а баба довбнею маха», вміють люди паніку наводити, прибріхувати, оббріхувати. Чи то заздрощі, чи  просто не мають кому  помити кості.
  До Зелених свят залишався тиждень. В суботній день Таня мала вихідний. В ліжку, в роздумах позирала до вікна. Сонячний день, навіть гілочки дерев не гойдаються. Ось і червень, вже  б до ставу побігти скупатися, так вода холодна. Та й з ким? Звичайно дітлашня є, а старші десь поїхали в пошуках професії, в технікуми, в інститути. Так, міське життя, не сільське. Але ж, якщо село значитиметься - містечко сільського типу, як нам обіцяють, то й ми заживемо по – людськи.
-Таню, ти прокинулася? - з кімнати голосно спитала мати.
-Угу! Так точно! А що-о-о-о?
Зайшовши до неї в кімнату, посміхнулася,
-Так сонечко, мені самій не справитися. Корова з телям на пасовищі, тож займемося сараєм. Дах перекрили, гарне діло. Але треба з середини підмастити,  до самих піддашок, щоб взимку снігу не навіяло.
-Добре мамо. Але ж це болото, вода холодна.
-Та ні, я воду в літній кухні на пічці нагріла. Та й погода  тепла. А ногами скоро вимісиш, потанцюєш, а  я валькувати буду.
-А тато де?- зіваючи запитала й встала з ліжка.
-Пішов до  Зінченків, там в хаті стелю валькують. Вони нам допомагали, тепер  наша черга.
  Таня одяглася в коротку легку чотирьох кльошну спідницю гірчичного  кольору,
-Нащо валькувати, он зараз гіпсокартон кладуть.
-Хто кладе, а хто й ні, так тепліше, не всім подобаються євроремонти.
   Поки поснідали, вже й сонце піднялося вище.  Таня відром носила глину, пісок, мати підсипала триння, солому й тирсу. Донька старанно, перемішуючи сапою, спохопилася,  
 -Мам, що скажеш, якщо я приймач включу? Мені б веселіше місилося,
-А що заважатиме? Включай свою музику й мені буде веселіше.Тільки ж не дуже гучно, а то люди подумають тут якась гулянка.
 -Я за одним махом одягну  купальник,  трохи засмажуся, сонечко гарно припікає.
Мати підняла відро з  паруючою водою, добавляла в неї холодну.
 -Ти  що з глузду з`їхала, в купальнику? Вся ср*ка буде в болоті.
 -Так мені ж все рівно прийдеться помитися в балії, хіба я не буду, як порося. В ставку вода ще холодна…
Мати засміялася, хитнула головою,
 -То  погана ідея,
-Ну добре,- кивнула головою,- То я тільки ліфчик від купальника одягну, хоч плечі засмагнуть.
За кілька хвилин вона вийшла з хати.. Мати, позирнуши, посміхнулася, плеснула в долоні,
-Ой, як же ти виросла, ще й поправилась так.
-Ага,  в ліфик ледве  влізла, -сказала й складала косу віночком, закріпила шпильками.
- А не випадатимуть груди, коли будеш нахилятися? - любувалася донькою.
Ледь посміхнувшись,-Не випадуть, він добре притискає,
 Включений приймач налаштувала на хвилю «Радио Пятница» й поставила на підвіконня, поруч поклала телефон. Мати помітивши примружила очі,
-Що ти, весь час, його за собою носиш?
-Тож має Олег подзвонити, обіцяв в обід, як не вийде,тоді вже ввечері. Хай  лежить, а раптом…
 Мати поливала  воду,  вона тупцювалася в глиняному замісі,
 -Долий сюди води, бо не можу ногою влізти, таке густюще.
Та з розмаху вилила пів відра води, бризки з частками глини потрапили на тіло й на спідницю.
- Ой мамо! - похапцем підняла спідницю,- Мабуть таки треба було зняти.
Розчепіривши пальці, підняла руки догори. Липала очима  і глузлива усмішка розпливлася на її обличчі, 
-Ма-а-ам, який вигляд в мене? Мабуть, схожа на первісну забруднену індіанку? Тільки треба в косу декілька пір`їн з гусей взяти.
Зазирнувши на неї, враз залилася дзвінким сміхом, аж закашлялась. На очах з`явилися сльози й голосно,
-Ой, дитино. Ото розсмішила! Ну таке вже скажеш! До індіанки далеко, треба мати засмагу.  Рукою витерла сльози, задоволено дивилася,
-Спідницю в поясі підбери, щоб коротша була, все ж не те, що в одних плавках, - запропонувала  і  на приймачі прикрутила звук,
-Щось  майже нічого не чую, дуже горлопанить.
 Таня, повернулася в сторону хати, стоячи в замісі, рукою дотягується до приймача, хотіла зробити гучніше. В цей час різко й гучно відчинилася хвіртка, гавкнув Дружок. Вона поспішила розвернутися, раптом  підсковзнулася й  ледь не гепнулася в заміс, але однією рукою таки торкнулася глини.
 Мати теж звернула увагу, побачила Олега. Він одягнений в джинсові штани й білу футболку, вже біг до них з букетом червоних троянд. Від несподіванки оторопіла, очі  мало не вилізли на лоб, кинулася до доньки. Лише кілька секунд, він всунув квіти в руки матері, взяв  Таню на руки.
Здивовано кліпаючи широко відкритими очима,  дивилася на Олега. Тіло тремтіло більше від несподіванки, чим від того, що ледь не впала.
 Як не помітити ті пишні, ледь прикриті груди. Він дивився на неї закоханими очима,
-Ти не забилася?
В очах сяючі іскринки, вона ледь стримувала сміх, обіймаючи прошепотіла,
-Оце так зустріч! Я так сумувала за твоїми вустами…
Вона обома руками пригорнула його до себе, ніжно торкнулася своїми губами до його губ.
Після солодкого поцілунку сором`язливо опустила  очі та за мить різко озирнулася,
- Ой, тут же мама!
А  її наче й не було…. Біля приймача лежали троянди. Вдвох гучно засміялися.
Погляд очі - в – очі, своїм чолом торкався її чола,
-А  що? Хай навіть і така зустріч. Ти моє сонце, ти моє небо. Ти моє життя, моя кохана…
Ловив її уста, вона відхиляється, намагалася звільнитись з рук. Урешті - решт поставив її на ноги.  Дивлячись прямим поглядом в очі, став перед нею на одне коліно, за мить з кишені дістав коробочку й відкрив її,
-То ти підеш за мене?
 Золота каблучка виблискувала на сонці, від щирого здивування перехопило подих.
 Задоволена, топилась в його очах. Розпашіла, немов сонцем пригріта квітка в росі, в очах бриніли сльози радості,
- Звичайно піду.
         	                                                                13.05 2020р
                	                
  

ID:  875726
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 13.05.2020 08:55:09
© дата внесення змiн: 01.09.2024 09:07:12
автор: Ніна Незламна

Мені подобається 22 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



back Попередній твір     Наступний твір forward
author   Перейти на сторінку автора
edit   Редагувати trash   Видалити    print Роздрукувати


 

В Обране додали: Н-А-Д-І-Я, Любов Іванова, Тетяна Горобець (MERSEDES), Надія Башинська, Ганна Верес, Веселенька Дачниця, Олеся Лісова, Світлая (Світлана Пирогова), Капелька, Валентина Ярошенко, Катерина Собова, Наталі Косенко - Пурик
Прочитаний усіма відвідувачами (763)
В тому числі авторами сайту (35) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..
Сторінки (2):    назад [ 1 ] [ 2 ] вперед




КОМЕНТАРІ

Юрій Цюрик, 29.09.2020 - 07:01
Гарне... Ніжне... Чутливе оповідання... Бере за душу... Дякую, Ніно... give_rose 22 22 hi
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую п. Юрію! Успіхів Вам і натхнення! give_rose 22 22 21
 
Капелька, 28.05.2020 - 23:01
12 21 shr 021 Таке, Ніно, чудове оповідання і дуже гарно, майстерно написано! icon_flower icon_flower icon_flower
Добре що закохані витримали екзамен на вірність і щиру любов!
16 kiss1 16
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиросердечно дякую Вам!За тепліслова,за підтримку. Всього найкращого Вам! give_rose 22 22 21
 
Міла Перлина, 20.05.2020 - 18:25
021 життєво 39 39 39 021 творчого натхнення, Ніно 12 Пишіть, пишіть, пишіть shr
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую! Удачі Вам! give_rose 22 22 21
 
ТАИСИЯ, 19.05.2020 - 14:55
И я ж не опоздала! Растянула удовольствие!
Спасибо! Нина! Новая СЕМЬЯ обязана быть Счастливой! Твори, пожалуйста, ДОБРО!
К тебе будем ходить все- как в КИНО! ВСЕХ БЛАГ111 give_rose hi ros give_rose give_rose give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Большое спасибо! Да. Тая ,мы все живём как в кино,сегодня лучше,завтра хуже,но ми есть в нём,...И каждый живёт по -своему. Удачи Вам! give_rose 22 22 21
 
Оце так пропозиція руки і серця у глиняному замісі! Ніночко, це ж така знахідка, хоч у кіно знімай!
12 12 tongue biggrin 12 give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Сердечно дякую. п. Людо!А до Вас не приходили хлопці додому,коли сажу трусили,чи підмащували сарай? Чи задравши спідницю Ви піддобряли помідори?...Сільське життя,воно не таке ,як в місті...Набагато цікавіше... biggrin Гарного дня Вам! give_rose 22 22 21
 
Любов Іванова, 17.05.2020 - 17:24
Спасибі за такий фінал... Не могла не прочитати останню частину... Дуже хотілося знати розв"язку!!! Пречудова розповідь, Ніночко!!! 12 12 sp ft icon_flower icon_flower icon_flower sp ft 021 021 cup
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Сердечно дякую за теплий коментар! Ви даруєте мені натхнення, дякую! Сонячної весни!Гарного вечора Вам і натхнення! give_rose 22 22 21
 
Маг Грінчук, 17.05.2020 - 09:48
12 16 give_rose 22
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже вдячна Вам! give_rose 21 22 22
 
*SELENA*, 16.05.2020 - 06:56
12 give_rose
цікава історія! і гарно сприймається після напруженого хвилювання за ЛГ щасливий фінал.
Твочої наснаги, Вам friends
22 19 22 give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую! Завжди рада Вам! give_rose 22 22 21
 
Дорога Ніночко,
Як би було для нас усе можливим,
Надіслали б тисячі "окей".
Орденом Вас би нагородили,
Від задоволення палахкотіли сотні очей.
12 12 12 16 ros
Дякую, дорогенька за таку насолоду! flowers
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дужде дякую, Валюшо! give_rose 22 22 21
 
Галина Лябук, 15.05.2020 - 12:04
Як чудово, Ніночко, що щасливе закінчення твору, таке світле, чисте кохання, не заплямоване зрадою і обманом.
Дуже сподобалось саме написання твору. Читаєш, а перед очима - сільський побут з проблемами і буденною роботою,
привітні господарі. Взаємини в сім'ї побудовані на повазі
і розумінні... Дуже сподобалось. Здоров'ячка, добра 12 16 16 : give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую за теплі слова, за підтримку. Рада,що сподобалася проза.Гарного дня Вам і натхнення! give_rose 22 22 21
 
sty101 ВАМ ros ВАМ ros ВАМ ros за щасливий фінал sp friends
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиросердечно дякую! Рада,що сподобалася проза. Гарного дня Вам! Успіхів! give_rose 22 22 21
 
Lana P., 14.05.2020 - 21:46
неочікувано, як на мене, бо думала що щось завадить зустрічі, але рада, що Ви їхні долі поєднали 42 16 43
Чекаю на Ваші твори!!!
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро вдячна Вам! give_rose 21 22 22
 
Букво-їжка))), 14.05.2020 - 21:12
12 12 12
Так не хотілося розлучатись з улюбленими героями. Ну хоч за Таню тепер спокійна - дочекалася таки свого Олега і, слава Богу, не встигла наробити дурниць) Дуже дякую за насолоду! 16 19 22 22 give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую! Завжди Вам рада.Шануйтеся! give_rose 22 22 21
 
Ніночко, ви просто майстриня слова! Дуже цікава і така життєва розповідь! Прочитала з задоволенням і кажу вам БРАВО!!! 12 12 16 16 16 give_rose give_rose give_rose icon_flower inlove shr sp 021
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Сердечно дякую, Танічко! give_rose 22 22 21 Всього найкращого Вам! 39 39 39
 
геометрія, 14.05.2020 - 12:48
Все хорошо, що щасливо кінчається!.. 12 16 kiss1 give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро вдячна Вам. п. Валю!Миру,щастя і здоров*я Вам! give_rose 22 22 21
 

Сторінки (2):    назад [ 1 ] [ 2 ] вперед
ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Новий
Батьківна: - Свіжий
Синонім до слова:  Новий
Enol: - неопалимий
Синонім до слова:  Новий
Под Сукно: - нетронутый
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Пантелій Любченко: - Замашна.
Синонім до слова:  Бутылка
ixeldino: - Пляхан, СкляЖка
Синонім до слова:  говорити
Svitlana_Belyakova: - базiкати
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ви
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Синонім до слова:  аврора
Ти: - "древній грек")
Синонім до слова:  візаві
Leskiv: - Пречудово :12:
Синонім до слова:  візаві
Enol: - віч-на-віч на вічність
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Enol: -
Синонім до слова:  говорити
dashavsky: - патякати
Синонім до слова:  говорити
Пантелій Любченко: - вербалити
Синонім до слова:  аврора
Маргіз: - Мигавиця, кольорова мигавиця
Синонім до слова:  аврора
Юхниця Євген: - смолоскиподення
Синонім до слова:  аврора
Ніжинський: - пробудниця-зоряниця
Синонім до слова:  метал
Enol: - ну що - нічого?
Знайти несловникові синоніми до слова:  метал
Enol: - той, що музичний жанр
Знайти несловникові синоніми до слова:  аврора
Enol: - та, що іонізоване сяйво
x
Нові твори
Обрати твори за період: