Немов би вперше і немов в останнє
Зрять очі нове диво на світанні
І серце мре. Паде потік ілюзій
Немов би хтось відкрив небесні шлюзи.
Душа мовчить - від красоти німіє
Земля в зелених травах родить мрії
Широкий світ а в далині Карпати
І широчінь оту не обійняти.
Довкіл душі вирує світла тиша
Земля колиску з ласкою колише
І ллється щедро в душу нова сила
Зростають віти а чи нові крила.
Шлють красоту землі небесні висі
І хочеться щоб час призупинився
Роса ряхтить а я замріявсь, стою
Любуюся тією красотою.
Любуюся на диво мерехтливе
Від того у мені душа щаслива
Любуюся душа тремтитьь зраненька
Вібрує наче ниточка тоненька.
Парище.
2020р.
На те вона й ВЕСНА,щоб нею любуватись,якби ще не війна і вірус цей проклятий, то можна би було рвонути і в Карпати...Гарний вірш, гарні Карпати,хочеться хоч раз ще там побувати...