Нам здається так легко все виходить в казках:
Всіх драконів побив й маєш приз на руках,
І принцеса цілує, як в справжнісіньких снах,
Тільки в світі реальному - трошки не так!
Та насправді, той лицар, що битись прийшов,
Купу кісток людських вже в печері знайшов,
Бо не перший він був, а вже -надцятий той,
А повага дісталась тому, хто герой.
Чому зло переможе лише хлопець простий?
Не який-небудь принц? Чи вельможа прудкий?
Це тому, що той перший іде прямо у бій,
Без надій, сподівань, марнославних всіх мрій.
Може, кісток його вже ніхто не збере,
Та хоч трошки дракона він десь проштрикне,
Щоб наступному лицарю було простіше:
Вибороть перемогу - й до принцеси скоріше.
Міцна віра в себе всім, насправді, потрібна,
Тільки сплутала все рука автора здібна.
Хто читає казки й бачить себе героєм,
Пропускає момент боротьби із собою.
Голос дивний шепоче: "Прийду й переможу,
Знищу легко і швидко істоту ворожу,
Я - найкращий, найздібніший, я - не глупак,
І принцесу здобуду для себе відтак!"
Заважає той настрій кожну мить оцінити,
Кожен крок, кожен рух надсвідомо чинити,
Буть готовим до всього: до смерті і ран,-
Та належні ресурси привести в гідний стан.
Що там буде - то буде, буть зараз і тут,
Бо Теперішнє влучно подарунком всі звуть.
Хай весь світ зачекає, мить в мені вже бринить,
Зосередившись, хочу її вічність прожить.
