Зробив тату на її шиї,
Між ними пристрасть розпалив,
Обняв її так сильно-сильно,
Ще трохи й мабуть б задушив.
Кохання полум'я палало,
Палали й щоки з ним у такт,
Хіба то можна щоб отак ставало?
Нестримно жарко в один час.
Чому кохаєш так нестримно?
Спокійніше себе веди,
То як похмілля, друже, як похмілля,
Дивись її в стакані не втопи.
Горіти просто треба вміти,
Палати треба полум'ям таким,
Щоб не доводилось його гасити,
Щоб не прийшлось вам у нім згоріть.
Тиха усмішка, сором'язливий погляд,
І кава стигне на столі,
Допий її, щоби не охолола,
Щоб не сказала тихо "Відпусти".
Зів'яли пелюстки троянд на сонці,
Зів'яла усмішка з її лиця,
Порвала фото, кинула з віконця,
Почала жити з нового листа.
Згасив недопалок в задумі,
Погасли іскри у його очах,
Мовчання, думка невловима,
"Чому?" зависло на устах.
Магнолія цвіте для кожного окремо,
Без посмішки, без поглядів палких,
Життя розставило свої "так треба",
А час покаже треба так чи ні...
