|
Не треба, віра, не вмовляй
Іти за тим, чого нема,
Словами в душу не стріляй,
Це все наосліп, все дарма.
Надія, ні, мовчи, молю!
Не треба більше, вибачай...
Довіру відпусти мою,
Вона втече, як не тримай.
Ви зрозумійте, не піду,
По долі склу за міражем,
Вже раз сходила на біду,
Вернулась зранена ножем.
Я краще тут, одна, в полях,
Зате без болю і без ран
Побуду ще, допоки шлях
Не вкриє ранішній туман.
Надія, віра, не просіть
Іти в світи кривих дзеркал,
Якщо вам хочеться - то йдіть,
На цей химерний карнавал.
О ні, і ти також прийшла!
Навіщо ж ти, любове, тут?
І як же ти в душі знайшла
Прихований від тебе кут?
О ні, лиш ти ще не проси,
І серця мого не турбуй.
О, скільки ж у тобі краси,
Благаю, душу не хвилюй.
Ти знов лишила п'єдестал...
Навіщо? Ні...усе...мовчу...
Здаюсь...приїхали...фінал...
З'явились крила, я лечу...
Лечу...лечу...мій Бог, лечу!
Вже все одно: міраж чи скло,
Нап'юсь життям цим досхочу,
Як не боліло б й не пекло.
І скільки б ран не було знов -
Я в цьому світі не одна,
Надія, Віра і Любов
Зі мною поруч недарма!
***
ID:
879229
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Безсюжетна лірика
дата надходження: 10.06.2020 16:00:54
© дата внесення змiн: 10.06.2020 16:10:53
автор: Sukhovilova
Вкажіть причину вашої скарги
|
