Назарук, мов прощавсь
Із родиною, нами, світом…
Посивіла душа
Ще палала кохання вогнем.
Жити він поспішав,
Слід його проглядається в дітях,
У піснях і віршах,
Щастя власного був ковалем.
Змовкла раптом струна…
Обірвалась… Але ж так рано!
Ще палає війна…
Закривавилась в серці рана.
Не наживсь до пуття –
Багатів до людей любов’ю…
Закоротке життя
Йому дане Великим Богом…
Серед різних утіх
Він обрав українське слово.
«А любить хіба гріх?» –
Я запитую небо знову,
Та мовчить далина –
Вона відповіді не має,
Лиш далека луна
Дивну істину відкриває:
«Він пізнав смак життя:
Гірко-кислий, немов калина,
Знав шляхи до звитяг
Синьоокої син Волині,
І хоч змовкла струна,
Та живе його слово й після,
І лунала й луна
Серед нас його щира пісня.»
6.07.2020.
Ганна Верес (Демиденко).
