Ось знову я над прірвою стою,
Життя чомусь, як завжди, недоречне.
Лихе, стрімке, бурхливе через край,
Прекрасне, але надто й небезпечне…
Ось знову я над прірвою стою,
Ще крок й півкрок боюсь ступити,
Бо хоч прожила вік, не як в Раю,
Так хочеться ще жити і любити…
Ось знову я над прірвою стою,
День завтрішній ще маю, чи не маю
Як свічка кіптява згораючи горю,
Хоч щастя у житті вже не чекаю…
Ось знову я над прірвою стою,
Коли отой останній крок не знаю,
Пішовши душу в спадок залишу,
Бо більшого багатства я не маю!
15.07.2020
#поезія_Іванна_Осос
