А Душа – одинока Голубка,
Що у грудях моїх лопотить,
Вже давно полетіла б на волю,
Але Небо принять не спішить…
Хоч слабкі, окровавлені крила
Обламала об Клітку Життя…
Часом й вовком від жалю завила,
Та не звір вона – просто Душа!
Вік нелегкий дістався їй в тілі,
У моєму, що зранене вщент…
Їй би справді розправити крила,
Віднайти б отой слушний момент.
Але Бог наказав нам насправді
Цим життям лабіринтів пройти,
Їй терпіти в мені негаразди,
Щоб разом нам дійти до мети.
До якої мети ..? – я не знаю,
Що Господь нам насправді послав
Та для чого тендітну цю Душу
В моє тіло нікчемне додав…
16.07.2020
#поезія_Іванна_Осос
