Сто доріг за моїми плечима,
Косить серпень прижовклу траву.
Поговоримо просто очима,
Щоб ослабити днів тятиву,
Щоб в оцій ностальгійній одежі,
Лісу, поля , небес і ріки,
Нас хоч трохи торкнулось безмежжя,
Розімкнувши мовчання замки.
Говори. В серце стукає осінь,
Голосами моїх журавлів,
Хоч у літа ще яблука просять,
Не схололі долоні землі.
Говори. А не хочеш, не треба,
Ми й очима зумієм дійти.
Сто доріг… Всі від тебе й до тебе,
Поміж стишених площ самоти.
