Автор: Мирослава САВЕЛІЙ
Вчителю, хто ти ?
Питаю тебе я сьогодні,
Вчителю, де ти?
Шукають учнівські допитливі очі.
Вчителю, сонце, сіячу зерн золотистих
Науки у цвіт поколінь,
Вчителю, серденько щире, у працях тернистих
Вкладаєш найкраще, готуєш до дій.
Ти постаєш перед нами змалечку
І ведеш по життю навпростець;
Вчителю, друже, а може лелеченько
Ти покидаєш усе і знання нам даєш.
Це покликання, може і доля
Питаю себе я нераз,
О, Боже, може це є твоя воля:
Обрати одну із сотень професій – для Вас.
Для тих, що прийдуть вчитися завтра
І тих, що навчаються тепер,
Вчителю, сонце, воно того варте
Віддати найкраще, щоб талант не змарнів, не умер.
Щоби цвів ще на тисячі літ,
І пускав у глибину коріння,
Щоб завжди стартував науки політ,
Щоб проростало й плодило насіння.
