Відпустила на волю грудень,
відпустила на волю січень.
Най нас більше ніколи не буде
та у грудях палає відчай.
Розігріє самотній лютий
жар вогню суперечок з его.
Не в свої черевики взутий,
а своїх ніби вже й не треба.
Березневе проміння сипле
щастя пригорщі геть усюди,
та не бачить ніхто. Як зникне,
лиш тоді пожалкують люди.
Безнадійно квітує квітень.
Віє вітром у пустці мОїй.
Там із вітром танцює злидень
ритуальний танок для долі.
Травень викриє потаємне,
що ховали поміж рядками.
Те, що досі здавалось темним,
засіяє вогнем яскравим.
Червень липню відкриє небо,
змиє зливами довгі тіні,
медом вкриє підгір'я стегон,
зніме шати сором'язливі.
Відгорить присмерковим серпнем
все, що тліло роками в серці.
І засипле кохання тепле
зорепадом мажорних терцій.
