Мереживом покритий небозвід,
зітканий із пелюсток гармонії й турботи,
тебе зустріти у житті наймиліша із думок,
тебе зігріти поглядом у вічності оплоту...
Авеста флора серед лісів мого життя,
царівна в безвісті палат мого серця,
королева ночі, сіяєш блиском почуття,
цвітеш в очах моїх, немов сама природа...
Реве на місяць гордий лев,
зжимає крик усе навколо,
згорає мить за миттю неминучий шок,
від ран Любові і нектар спричиненого болю...
І пісня лине по крутій діброві,
лунає в небі, в морі і в польоті,
єством твій голос, мов дитячий сміх,
а слова твої, миліші від найзвучнішої у світі ноти...
Немає сил пручатись від надії і турботи,
що погляд твій дарує щастя світла навкруги,
запеленала ти собою всі мої дороги,
не стій спиною, лишень повернись,
і я все на світі буду здатен побороти...
Афродіта мого серця у величі вечірньої зорі,
на полюванні серед стріл, із наконечником Любові,
все стріляєш і не спиш від влучань по мені,
і щит мій випав з рук моїх від крові з стріл, твоєї тендітної роботи...