В осінню ніч мені постукало Минуле,
Лило сльозу: за що все на віку йому?!
Та чай із тістечками смуток відштовхнули –
Тепер з ним сидимо... життя смакуємо…
- Підстав немає для пліток людей злослівних –
Немає смутку у душі… вже пусто там…
Розповідало так Минулому наївно
Солодке печиво із легким хрускотом.
Я знаю: впертою в житті була не раз ти –
І певна - що і зараз не зверне́мо.
Підсолодити пережиті негаразди?
Бо ти ж з дороги... – їли заварне ми…
Під чай духмяний плутались в історіях –
І тануло шкідливе все з варенням.
Не думали в той день ми про калорії –
А тішилися разом… сьогоденням. /переклад з російської/
Чаепитие
Ко мне сегодня постучалось Прошлое,
пришло в слезах, в мою жилетку плача.
Но чай помог с хрустящими пирожными,
теперь сидим, о жизни вот судачим…
- Нет больше пищи для зловонных сплетников,
поскольку больше нет душевной грусти,-
поведало об этом собеседнику
пирожное мое со сладким хрустом...
- Ты, Прошлое, всегда было напористым -
всю правду расскажу тебе, не скрою.
...Немного подсластить бы твои горести...
Ведь ты с дороги - кушай заварное!
...Мы пили чай в дымящихся историях,
Прощаясь с тем вредящим - уходящим.
Не думали в тот день мы о калориях,
а радовались вместе… настоящему.