Два тижні у місяці грудні святий Миколай був зайнятий важливою справою – готував зі своїми друзями-янголами подарунки для малят і звірят у небесній резиденції. Близився ж час, коли земляни вшановували його день народження. Найперше святий захотів відвідати Карпати. Чув, там буря наробила лиха. Склав він дарунки, які приготував для чемних звірят Карпатського лісу, у великий чарівний міх і, коли накрила Україну мряка, тобто завітав до неї вечір, поклав його, зберігаючи давню традицію, на возика. Тоді запряг двійко білих коней і погнав їх до краю ялини, верби та калини. Трохи летів небом (коні у святого були крилатими), трохи їхав дорогою. Через годину земного часу був Миколай уже на гірській полонині й відчув, що зголоднів. Витягнув він із наплічника, канапку зі сиром і термос із трав’яним чаєм, спожив це. «Хвилин п’ятнадцять, - подумав, - полежу та й почну розвозити подарунки. Мапу з адресами тварин маю в кишені кожуха. Швидко роздам складене в мішку». Ліг святий собі на возі, а повітря в горах – чисте, як гірський кришталь, і тиша – густа, як кисіль. Незчувся святий Миколай, як задрімав
А в той вовк вийшов на полювання. Побачив він з-за кущів віз. Почав наближатися до нього. «А що це на возі? – спитав сам себе. – О, міх! Красивий, великий! Вкраду його, - вирішив. – Щось добре мусить бути в ньому». Підійшов вовк до воза, коні, відчувши небезпеку, повернули морди до нього. Тільки вони захотіли заіржати, та сіроманець зуби на них наставив і лапою помахав, мовляв, мовчіть, бо лихо вам буде. Ті й не подали звуку. Скинув зубатий тихенько мішок з воза й потягнув його до свого лігва. Та одразу не розв’язував його, коли доправив у дім, стомився, як ніс крадене. Напився сіроманець студеної води й ліг на килимку. За якусь мить Миколай розплющив очі й побачив, що мішка на возі немає. «Куди ж він міг подітися? Може, впав на діл?» Зліз святий з воза, обійшов його – нема. «Хтось украв, мабуть, - зрозумів. – Що ж робити? Ті, хто чекав від мене подарунка, сумуватимуть, якщо я їм його не принесу.. На те, щоб знестись у небеса, приготувати інші дарунки і знову вернутись на землю, часу немає. Бо ж не тільки звірятам, а і людським дітям треба встигнути до ранку дари під подушки покласти. Зажурився Миколай, заплакав уголос. Почула його плач лисичка, прибігла.
- Чого ти, святий Миколаю, плачеш? – спитала.
- Як же мені не плакати? Привіз я міх із подарунками для чемних дитят-звірят, а його хтось украв, поки я дрімав.
- Не журися. Я тобі допоможу.
- Як?
- Понюхаю сліди, що йдуть до воза й від воза та й дізнаюся, чиї вони.
Поводила носом рудошерста по землі, на якій у той час майже не було снігу, та й каже Миколаю:
- Вовчик тут побував. Мабуть, він подарунки й украв.
- Де ж мені його шукати?
- Зараз заведу тебе до його хати. Я бігтиму за вовчими слідами, а ти за мною кіньми їдь.
- Гаразд.
Прибули за якийсь час вони до того місця, де сліди обірвалися, знайшли лігво вовче – за кущиком горобини знаходилося. Лиска мовила отцю:
- Я заховаюся, боюся вовка зубатого. А ти з ним поговори.
- Гаразд.
Вилізла рудошерста на дерево, сіла на грубу гілляку, й почала чекати, що далі буде. Постукав святець у двері й мовить:
- Вовче, вовче, відчиняй! Я – святий Миколай. Той мішок, який украв з возу, віддавай.
- Не віддам!
- Якщо не віддаси, матимеш біду. Бо міх той не простий, а заговорений. Як його хтось чужий та злий відкриває, він за руки хапає й кусає.
- Не вірю. Але перевірю, - каже вовк.
Розв’язав він мішок, запхав лапу до середини та як заверещить:
- Ой-ой-ой! Хтось вкусив мене за лапу! Болить!
- Вибігай з мішком надвір, - каже святий Миколай.
- Гаразд! Біжу! Ой-ой-ой!
Вискочив вовк з подарунками, став перед святим, просить:
- Накажи, Миколаю, своєму мішку, щоб відпустив зі своїх зубів мою лапу, перестав мене кусати. Бо вже несила терпіти біль.
- А ти каєшся за сподіяне зло?
- Каюся. Ой-ой-ой!
- Не будеш більше красти?
- Не буду! Ой-ой-ой!
- Слово даєш?
- Даю. Ой-ой-ой! Чесно кажу!
- Міху мій, - сказав Миколай, - зуби заховай!
Мішок зуби заховав, Вовк витягнув з нього свою лапу. Святий Миколай зав’язав міх вгорі шнурком і поклав його на віз.
- Пробач мені, свят-отче, - мовив сіряк, - за те, що я спокусився на чуже. Отримав кару – лапа посиніла й болить.
- Я погладжу твою лапу, вона перестане боліти. Та сліди від зубів залишаться й будуть нагадувати тобі про те, що злого робити не можна.
Святий провів своєю п’ятірнею по скаліченій вовчій лапі – біль у ній миттєво зник. Вклонився сіроманець отцю й мовив:
- А давай я тобі допоможу, Миколаю. Буду подарунки витягати з торби – ті, які ти скажеш.
- Гаразд.
- І я хочу допомагати, - озвалася лисиця з дерева й мило усміхнулась.
- Добре.
Сіли вони втрьох на воза й поїхали. З роботою швидко впорались. Білченя від святого отримало горішки і конструктор «ЛЕГО», зайченя – капустину, морквину та книжечку, оленятко – стіжок сіна й іграшкову машинку, кабанчик – мішечок жолудів і м'яч. Подякував святий Миколай лисичці та вовку за їхню допомогу. А коли прощався з ними, то і їм дав по подарунку. Лисиці – модну шапку та шаль білого кольору, вовчику – розмальовку й кольорові олівці. Зраділи! Вовк пообіцяв Миколаю, що красти більше ніколи нічого не буде.
Сів Миколай на віз і полетів до найближчого села. В дорозі його пустий мішок знову наповнився, на цей раз – дарунками для людських дітей. Роздав їх святий Миколай чемним хлопчикам та дівчаткам – і не тільки тим, які жили в околиці Карпат, а всім дітям, які чекали на його прихід. Як тільки мішок порожнів, Миколай його гладив, і він знову наповнювався подарунками. Діти, які знайшли їх, прокинувшись вранці, дякували святому.
ID:
898389
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Вірші для дітей
дата надходження: 16.12.2020 22:26:29
© дата внесення змiн: 01.12.2023 12:52:21
автор: Крилата (Любов Пікас)
Вкажіть причину вашої скарги
|
яка краса... мені сподобалася казка... а уявляю - як діти зрадіють!!!
Дякую.
