Скільки літ нам?... ну трішечки більше ніж зим…
Та хіба нам з тобою роки рахувати?...
Ми частіше сумуєм, за кимось душі дорогим…
Але рідше когось хочем знов зустрічати…
Стало менше безглуздих ідей в голові…
Більше стало думок ділових і вагомих…
Коло друзів повужчало – тільки свої!!!...
І побільшало, просто звичайних знайомих!!!...
Та хіба це могло нас з тобою спинити?...
Як в дитинстві, так зараз, ми вірим в дива.
Нас ще змалку навчили по совісті жити.
Аксіома незмінна, допоки надія жива.
Поки вірити людям ми не розучились,
Поки місця добру вистачає завжди у душі
Наші ангели, десь там у небі, змирились,
Хоч і важко буває їм на черговім віражі.
Не спиняйся – запалу у серці доволі,
Щоб творити і впевнено йти до мети.
А сьогодні, я просто подякую долі
Що є в мене в житті, таке сонячне щастя, як Ти!