О Королево. . Сен-Жон Перс /або почитайте нормальну поезію/
Недосяжні розкоші тіла, до яких линуть бажання
мовчазного воїнства, яке потай ковтає слину,
о Королево! зірви полуду з твоїх очей,
дай знак через плече, що ти жива!
о Королево, зірви полуду з твоїх очей, будь прихильна до нас, прийми горде бажання, о Королево! дозволь скупатись перед тобою голими нам, юнакам!
(...)
***
Та хто щасливець той, що знайде шлях до Її серця?
...Королево, граційна повненька, закинь-но ніжку на ніжку; і тим подаруй пахощі свого тіла,
о Принадна! о Тепла, о ледь Вільгла і Ніжна,
сказано, що ти
позбавивши нас пекучого спогаду про поля перцю й піщані береги, де ростуть попелисті дерева, сягають статевої зрілості і стручки, і тварини з мускусною сумкою!
...
О Необхідна! і Єдина!.. можливо, що в трьох складках цього живота міститься
уся безпека твого королівства:
будь непохитна і тверда, бар'єром стань для наших вічних страхів!
Яблуко падає, курячи фіміам;
Той, хто проникає крізь листя, Сонце сипле квіти й золото на твоє омите плече
і той самий Місяць, що керує припливами й відпливами, повеліває..
гордим ритмом твоїх менструацій!
***
Та хто щасливець той, що знайде шлях до Її серця?"
Сен-Жон Перс
