Зустрівши її – не іти на поклін,
Оминати розставлені мітки.
Уникати зачинених вікон і стін,
Що з’являються ніби нізвідки.
Катувати її! І враз назавжди
Заборону відкрити на милість.
Не давати у спеку їй пити води,
І морозом морозити хтивість.
Не дивитись їй в очі – вниз, ніби раб,
Як пружина під тиском робочим.
Незалежно від всього, усіх її зваб,
Мати вигляд усіх неохочих.
Наодинці із нею – маску вдягти
З віртуальним зображенням звіра.
І у ній вже ховатися від наготи,
І сичати крізь отвір: «НЕ ВІРЮ!!!»
… А потім – ненавидіти… і блювать
Від емоцій, вагань, протиставлень…
З м’ясом вивернуть душу, і знов надівать
На скелет своїх віршодосягнень.
***