З малої міри життя — великого твору не створиш: з невеликого за глибиною і об’ємом змісту — великої форми не створиш, її просто не знайдеш, — її нема. Як в авіаційних польотах наявність великого запасу висоти надає аероплану можливість для набору потрібної швидкості та здійснення успішного маневру, так само висота духу поета вирішально, багато значить для знаходження високим і глибоким змістом — відповідно тонкої і єдиної форми…
Назвичаєний рівень духу може приносити і приносить лише повторні невисокі змісто-форми, прикрашені лиш трішки іншими словами…
З-за недосвідченості і через недотримання постів з мо-литвами поет втрапляє в схеми, повторювальність, він ніби загрузає на одному і тому ж приземленому рівні.
Хвилинку, поясню: це — коли поет творить з уяви, з фантазії. Так творили європейські поети і композитори, зокрема — і великі! Одинично геніальні і духовних геніїв носії, з палаючими серцями й глибоко віруючі в Христа, — змітали культури, гниль часового, не тільки загрузання своєї творчості…
А інакше, як Вагнер, творець ставав полоненим продукту власної фантазії, не міг вирватись з наркотизму всього цього, земно-часового, нечистого.
Скажемо зараз про це іще іншими словами, — читачеві подобається, коли до нього мають поважний стосунок, з глибоким знанням справи.
Чи важливо знати — що таке велика міра життя і мала міра? Адже ж це є присутнім в людській природі: прагнення володіти великою мірою життя. Часто це слугує заміною — якщо не створені реальні великі чи величні твори з небувалих змісто-форм… Тут натяк: чому ставали народними керівниками або мас мучителями ті, хто не зміг — чи їм не дали — стати творцями великих, небувалих змісто-форм… Гітлер, наприклад.
(Патологічне — цікаве шукачам пізнання людської природи: воно дає пізнання, що є здоровим).
Не діянню, не земно-діяльному відкривається велич задуму Божого, навпаки: це прямо пропорційне здатності духовного споглядання, що Бог дає вслід за буттям-діян-ням…
Отже, велика міра життя зв’язана з висотою духу і не-бесною мудрістю, швидше — цілісною, таж не однією земною!
Велика міра — якщо в художньо-духовного поета і художника Бог проявляє духовне і духовно-художнє бачен-ня і духом споглядання. Тобто, цілого Божого світу — очима духу в серці внутрішньому. Вже не з уяви чи фантазії. Образи, архетипи, ідеї — в серці народжуються, та вони — від Бога, який знає, що і як подати…
Це — з невідомого. Розсуває межі, розломує культури зашкарублі — світлом Христа: це є спеціальне служіння носія генія. В цьому сама велич Творця-Христа та творіння Його.
Увага вся сюди: що ви зрозуміли і усвідомили? Якісний бік світу Божого (управляючий) переважає бік кількісний матеріального світу.Це споглядання. Ось тут відкривається міра життя і творчості дуже велика — раптово. Все підготовлено Богом…
Велика міра буття-творчості в Богові — оскільки буття є вже більш Божим. Він присутнім є в більшій щораз мірі…
Тому, ще раз з досвіду промовим: на це треба рішитися, бо ніяк, ні з чого іншого — знання цього не виводиться. Тре-ба відкрити серце Богу, Його тільки запрагнути, великої присутності Його.
Боже буття (зустріч) є первіснішою щодо подальшої творчості. Далі взаємність: вже через великі форми, які поети знаходять у відповідності світу єдиного і себе, отримують дуже велику міру життя-молитви (зустрічі-буття), бо воно більше за відоме. Конкретно: це можна жити в Бозі тільки любов’ю, любов’ю і творчістю здобувають поети і Царство Боже, тобто і світлі світи для всіх, що — в Царство Небесне. Самого ж Бога можна жити в цьому боці тільки світлом, що виявляється в радості природно-духовній.
Само собою: без духу і світлопровідних творінь — скука тут, нема радості. Педантично кажучи, природна радість — тварна, ненадійна і тряска, та ще й здрібніння всяке — й дрижання природної радості. Зараз без Христа всі — від чого радуватись?? Хто без Бога в серці — без світла (радості) і без любові (тепла), скука неодухотвореної матеріальності. Нині в безбожно-матеріальних є все — крім любові і радості!
Дивіться: як скучно — коли лиш звернути саму нашу увагу на тему їхню!
В чому інтереси художнього, ново-світосприймального та духовного життя?
Найперше: мистецтво звертання уваги. На що звертати уваги кров, на що — ні. Б’ються зараз всі за оволодіння ува-гою: крові душі попити…
Бо майже всі — це споживачі і вампіри, не мають творчості, що захищає, живить, відновлює, несе до Бога. Молодь зорієнтовано спеціально на упадок — гроші й статевість, й тільки аналіз… Упав розум… Мало синтезу із висот!
Імпульс йде до нас від Бога, а від нас — наша вільна творчість!! Навіть — вольова творчість! стихійно-любовне діло в Богові із Богом! На нашу відповідальність, дякую вашій уважності. Дорожу читачем уважним і самостійним.
Ваші інтереси — з найвищих, з Божими поетами-обранцями: посередниками між Небесами благодатними і вами, творчими. То якісні і вільні творці: святі молильники, що не мають дарів втілення небувалих художніх образів-відкриттів, і поети-композитори — з жахливим баченням словом і втіленнями художньо-музикальних образів. Краса! Велич Божа.
Божою поміччю підносим великі змісто-форми, потім вони — підносять нас: щоб Бог понюхав. Так, — що тільки Богу-Христу не довелось нюхати… І знову підносим твори… і, оскільки творець в мені ліпший за людину, слава Богу — хоча б твори є… мене із пекла твори і Богоматір одна — витягли.
«Тварини не винуваті», що «мучаться і стогнуть»: є від чого… Ледащі ледацюги! — навкруги, із земним розумом-страшком, фарисейство — на цей раз світове!
Всепалаючі серця великих, гігантських резонаторів в світі — в любові залишаються! і остаються вічно!! «На голові далеко не зайдеш…» А на гортані — тільки трішки далі. Та є джерело Бога-Христа в серці глибокім, — якщо є.
Великі форми з бачення духом (і в мені словом) — є свідчення Ісуса Христа. І мало хто пише, крім мене, нині великими формами! — псалмами, поемами драматичними і поліфонічними, з майбуття (до чого світ звівсь, ожорсточивсь за три тупики-віки науки!!). От! великі форми — жахи живі й видіння.
Плесне рука серця об незриму руку Богоматері — і босі-голі побіжите до джерела-Христа; голі й босі, окрім, може — кросівочок і тренувальних трусиків…
«Воно й не дивно, юначе. Видно, що ці люди не моляться…»
2010 р.
ID:
914060
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Епічний
ВИД ТВОРУ: Поетичний маніфест
ТЕМАТИКА: Релігійна лірика й духовні вірші
дата надходження: 17.05.2021 11:25:45
© дата внесення змiн: 17.05.2021 11:25:45
автор: Шевчук Ігор Степанович
Вкажіть причину вашої скарги
|
