Скалічені часом, обпечені словом,—
Попали в тенета земного життя…
Схилились під гнітом у волі за рогом
Й голосимо криком малого дитя!
Зскрібаємо крихти з зацвілого щастя,
Карбуємо пам’ять вчорашніх звитяг.
В кривавих кайданах на білих зап’ястях
Хоронимо правду у купі сміття…
В печерах сумління вже тліє майбутнє,
бо віра промінням жевріє в полях…
Засвітить зорею любов незабутня
В барвистих відтінках яскравого дня.
Вже досить стогнати, вбивати, родитись…
Калічити людство й ламати життя.
Потрібно змінити ворожу свідомість
Та й совість відмити в сльозах каяття.
"Вже досить стогнати, вбивати, родитись…
Калічити людство й ламати життя.
Потрібно змінити ворожу свідомість
Та й совість відмити в сльозах каяття." Влучно!
