Піду́ у гай – мене пташки стрічають
Веселим співом, гомоном лісним.
Дерева верховіття колихають,
Зеленим листям шепчуться густим.
Піду́ у поле – жайвір в висі-далі,
Щебече він сопрано золотим.
Пшенична нива жовта, життєдайна,
Дзвенить до мене колосом тугим.
Піду́ на річку – хвилі в неї грають,
Блистять на сонці струмені срібні́.
Умиюсь я цілющим водограєм
І змию з себе тяготи сумні́.
Піду́ на луг – там стрибунці співають,
Сюрчать чарівно тенором лунки́м.
Там літні квіти барвні розцвітають,
І пахнуть трави запахом терпким.
Піду́ стежинкою – там йде дівчи́на,
Вінок із квітів дуже личить їй.
Співає пісню про свою Вкраїну
І про кохання в юності палкій.
Тепер стою, із місця я не сходжу,
Куди не гляну, всюди бачу рай.
Немає кращого на світі, Боже,
Ніж наш співучий, рідний, милий край.
