Перун пере у небі килими -
вихлюпує ріка небесна хвилі,
вдаряється об землю грім грудьми
і лине гуркіт на далекі милі.
Складає гілля до молитви сад,
дуби побожно прихиляють плечі:
аби лиш дощ, аби лишень не град,
аби лишень не вихори і смерчі!
А злива тче узори навкруги...
А Перунята цілять блискавками...
Танцюють польку серед хмар Боги,
вилискують на світ увесь боками.
Скрипить стара черешня край воріт,
прохає бабу Рузю вийти з хати,
аби переблагала Божий світ
не нищити, не бити, не карати.
І підіймає Рузі догори
старечі руки і торочить хмари...
І Перунові виправні коври
розвішують понад ріку мольфари...
Лишає прало втомлений Перун.
Зібравши Перунят, сідає долі
і дивиться на Рузю, що вгору
підняла руки зроблені і кволі.
І опускає з неба їй весло...
Веселка сходить викупано світла...
Втирає Рузі зморено чоло.
На дримбі грає їй гуцулку вітер.
19.07 21 р
А коври випраВні чи випрані мають бути?
