Нарешті їду в гори! З-під коліс
тікає ранок у рови зелені,
і бузьки мене цьомають із гнізд,
і Всесвіт пригортається до мене.
І серце мені дрібно шелестить,
аж дух спирає, аж вростаю в небо!
Бо ще часинка, ще недовга мить -
і я собі ще раз наро́джусь гейби!
Пірну в обійми рідного села,
в колиску гір залізу косичисту,
і витре смуток із мого чола
усміхнена Березівська Пречиста.
І стигми полікують на руках
убрані у крисаню пишну Стирі,
воскресну сонцем Божим у думках,
піславши всі свої жалі у вирій.
Летить дорога, наче ластів'я,
і соняхи мене благословляють.
Нарешті в гори рідні їду я!
До сво́го Раю!
31.07.21 р.
