У час недобрий він-вона зустрілися,
Коли на сході запалав Донбас…
Серця обох коханням загорілися,
Таке в житті буває тільки раз.
Вона прийшла до нього на побачення…
Він – під хрестом, вона – над ним – жива!
Але яке тепер це має значення?
Вони – удвох! І зайві вже слова…
Здолала жінка сотні кілометрів же,
Аби знайти могилку цю і хрест.
Не вірилося, що коханий мертвий вже…
–Чому вказав на нього Божий перст?
Адже кохання тільки розгорялося,
Чому ж усе звелося нанівець?
Він воїн був, та смерть якось підкралася…
А мріялося ж стати під вінець!..
Вона себе тепер вважа вдовицею –
Одна-однісінька і в будні, і в свята –
Зчорніла вся та так, що жаль дивиться вже…
Сніжок на скронях. Ба, не молода…
Стоїть вона, немов у землю вкопана,
Тепер уже дала волю сльозам.
Могилка рясно-рясно ними скроплена
Без слів уже зуміла розказать:
І як непросто в світі цім без нього їй,
І як приходить він до неї в сни:
–Якби ожив, то цілувала б ноги я…
Зненацька й день розплакався ясний…
Хто знає, чи останнє це побачення,
Що думала вона про все тоді,
За нього теж її сльозою сплачено…
Може ж, коханий теж йому зрадів?
Дивився хрест і думав свою думоньку:
Могила, бач, цвіте собі в вінках…
Живе кохання довше, аніж людоньки:
Було так, є і буде у віках.
5.08.2021.
Ганна Верес (Демиденко).
Спасибо,Аннушка,за ТАКОЙ сильный стих,который не может оставить душу и сердце равнодушными...
Просто с невероятная глубина...боль и одновременно любовь и скорбь...всё чувствуется в этом, мастерски изложеном стихотворении!
Спасибо Вам за такие чувственные и необычные стихи!
Цей Ваш,Ганю, вірш це крик душі, та мабуть не душі а душ...Останнє побачення, а всьому вина війна, і недолугі влади передбачення, їм наше не болить,комфортно їм у світі жить, скільки ж то вже життів у цій,нікому не потрібній війні,утрачено...
Читаю а мороз по шкірі. Сильний вірш.
А хто ж допоможе тепер сім"ї Героя? А скільки ж таких у нас Героїв в Україні і скільки могил?!
Якби ж Ваш вірш зачепив за душу можновладців.
Спасибі Ганнусю за вірш. Забираю в обране.
