Бо не вигниє, поки хтось не витягне й не спалить?
Рофлиш? За кого Ти Мене вважаєш? Шастаєш тут
Розчарованим варщиком, новий дух не наалхімічив?
Достатньо розумний в каталогізації чистоти порядку
Збагнути безконечність, та губиш Себе у зустрічі з Нею(?)
Рауль Дюк цінить Ваші похідні косметички з пудрами
Вийди за Місто, поїж грибів з зеленю
Вони вб'ють може, а може переродять
Та ніколи не зроблять з Тебе наркошу
Але Ти все вибираєш перезбирання
Не голодний, щоб брати рецептурну дозу
По ломці.. Ні, М'яка психотерапевтична дія
Бажання свідомості - відчуття чужорідності
Це запій на невдалому мрієтворенню
чи перевірка на вірність умов наявних
переглядом праведності власної думки
Якби такої речовин не було, то - Вітаю!
Вона вже Мені була б і не потрібна
Все це за Мене робила б урядовщина
Як заповідав Гі Дебор, "Дрейфую"
І психоаналізую.. Геній покинув Нас
та не залишив без їдла для роздумів
Концентрований або Розпорошений..?
Про що думаєш? - Так не може тривати
Твій погляд втуплений, на Мене зриш
як на Третє Пришестя.. (О', "no bra club")
Ми живемо в прекрасний час, - О', так,
але ніхто не поховає нас у басейні живцем
Засипавши все трояндовими пелюстками
Законсервувавши ароматом гірким на смак
Геліогабал дарував біднякам не дурну смерть
Знав, що буде звергнутий - гуляв до безтями
Та не впав з власної травертинової башти
розтрощивши голову об бруківку з золотих злитків
А був насаджений на пілум, протасканий Римом
і викинутий в Тибр.. І тут таких не було?
Від розправи не захистить гвардія?
Немає озброєних формувань? Поліція?
Як легко все це захопити.. Подумаєш?
Всі ці ферми, Куби.. Спирт, Етанол.. Етан..
Під помаранчевою кроною зелені поля?
Археї - глюкоза, кишкова паличка - бутанол?
А особисті засоби телевізії? - Миттю Промайнули
Ти, як і деякі тут - не звідси, не Твій це вимір
Не вийшов з хащів у ці Спектаклі педократії
"Якщо Ти - 555, то Я - 666! (Як це бути єретиком?)"
Почувши десь про металево-скляне місто
Що накриває полігональну кладку, - Чия Вона?
Тебе врятували? Ти маг? Чи з часом розгледів..
Древній..? Яке Твоє найгучніше ім'я? - Молохом..
Звуся Я: "Віддавай Мені первістків із дітей своїх;
Те ж роби з волом своїм і з вівцею своєю."
(«Молох, Твої очі – міріади сліпих вікон
Молох, Твої хмарочоси височать
вздовж довгих вулиць,
як нескінченні Єгови!
Молох, Твої фабрики сплять і хриплять у тумані!
Молох, Твої димарі й антени увінчали міста!
Молох! Ти кохаєшся у нафті й камінні! Молох,
Твоя душа – електрика і банки! Молох!
Твоя бідність – ознака геніальності!
Твоя згуба – хмара безликого Водню!
Ім’я Тобі – Розум! Молох! Я засів у Тобі,
самотній! Молох, в Тобі Я снив янголів!
Скажений всередині Молоха!
Прутнелиз всередині Молоха!
В Тобі не вистачає чоловіків і кохання!
Молох, Ти рано торкнувся Моєї душі!
Молох, В Тобі "я" – безтілесна свідомість!
Молох! Ти обламав Мені природній кайф!
Прокидайтеся ті, що всередині Молоха!
Світло сходить з Небес! Молох! Молох!
Пристанище роботів! Незримі передмістя!
Скарбниці скелетів! Сліпі капітали!
Озвірілі заводи! Недобиті нації!
Всемогутні психлікарні!
Гранітні члени!
Гігантські бомби!
Вони зламали собі хребти!
І піднесли Молоха до Небес!
Тротуари, дерева, радіоприймачі, маси!
Піднесли це місто до Неба, вічного і всюдисущого!
Видіння! Знамення! Галюцинації! Дива! Екстази!
Все пішло на дно американської ріки!
Мрії! Захвати! Осяяння! Релігії!
Повні трюми чутливого лайна!
Містичні пориви! На той берег!
Бичування і розп’яття! Усе поглинула
вода! Піднесеність! Прозріння! Розпачі!
Десять років несамовитого завивання та самогубств!
Уми! Кохання! Шалене покоління! Розбилося об скелі Часу!
Священний регіт над рікою! Вони все бачили! Дикі очі!
Священні голосіння! Вони попрощалися!
Стрибнули з даху! В самотність! Махнувши рукою!
Пригортаючи квіти! Кинулися в річку! Об асфальт!»
)
І Мене теж як ту Вівцю віддали, наче до забою
Перше ж теля мале у корови, Друге - здоровіше
Первісток дурником виросте, Друге - Розумне
Але подивись де Я зараз, як не в дома у Богів
Будь які засоби виправдовують ціль? Не дивно..
Що Мої очі тут пусті? Продовжуй..Або розгледів?
Що? ..- Товсту ширму з банально-естетичного лайна
товарних ілюзій новизни соціальних інститутів
За якою сидять і чекають на німі побачення
Усвідомленими і піднятими "Ті", - А Решта..? Яка?
Вони ніколи не задумувалися - немає й проблеми
А Вона є? Там Всі такі різні, наче зійшли з обкладинки
King Crimson "In the Wake of Poseidon", - Ще не бачила
Читала одну книгу, по якій важко буди не то що богом,
а ще й тяжко вести себе просто подекуди людяно
Смутки, тривоги! Постійні рекламні звинувачення!
І Позови, позови! Слухання присяжних! Суди! Суди!
Ти - Вільна, але для усіх психічно хвора, прикро
Жив в такому? А Вони - ні, у суспільстві "Жертв"
Ми просто ще одна закрита екосистема "сучасників",
кожний виток яких приречений на статус "обиватель"
Зупинись, чуєш? ні? - Зомбі, зомбі, зомбі-і-і
В голові думки страшні.. Зомбі, зомбі, ууу
Скажи, що бачиш Мене наскрізь, і не маю Я душі
Логіка - це лиш спосіб помилитися, - Наодинці,
а якщо вдвох? Ще чого розкажеш? Хто винен?
Кохання перетворилося на камінь, чи навпаки?
Міліметр за міліметром, досконалістю в простоті
Виточуючи натасканий граніт, - Це чернетки,
придумаємо Їм форми для єдиної монолітної стіни,
щоб не проліз й лист паперу з іншими проектами
Зробимо маленьку глиняну модель, і збільшимо
Кожен блок, коефіцієнт виставивши у 3D-пантографі
І Вона все бігає, невідповідність до Моделі вираховує
Бідна, називає товщину матеріалу яку Ти вибиваєш
Потім не говорить, що Вам не було про що поговорити
Не знаю, що це значило,
але звучало сексуально
Я просто описав
Не Я це будував
А про що говорили
Ті, двоє, що це складали?
З прагненням
Час нічого не означає
Ми вже усім займалися
Добре, що лиш Здається?
Це вже не фундамент..
Полігональна скульптура?
Мистецтво, що переплелося
з життям серця
Яке й не перекласти інакше
Що зробиш з фігурами для шахів
Спокій - це усвідомлення руйнації часом
Тому Я сюди й приходжу, поговорити
Хоч раз, з кимось, в наче сто рочків
І на світ по іншому нарешті глянути
Чи Ми ще зустрінемось Колючий Дияволе?(¿)
А як смішно дивилися на Тих Натал'ьців
Наче ті вийшли з театру для кіноремейків
Наратив без трьохвимірної проекції
Що робити коли немає викопного палива
Підкорювати безхребетних спиртів ради?
І пливуть мізки.. А цепелі́ни на залишках
Замок? Ні, власний повітроплав, Мій дім - Рілнакія
Скільки мені літ? Є вже замки, а живу в землянці
Цивілізації потрібні розваги, Враження, - Арена?
"З шанобливістю попереджайте" - єдине правило
Пролиту блідо-рожеву кров наживо зацензурено
Більшість не вірить в людство,
поки такі розваги існують
Але тут завжди вирують гроші
Як і завжди, - Видовищ і Хліба!
Під вино? То взагалі добре буде!
Якщо полазити збереженими веб-архівами
Був на дні, зустрів Холодне Сонце (id=22571)
Написав Єдине Запис для кого? Як не для Мене
Не писав би, якби не хотів щоб Тебе прочитали
Все хоче епічності, Мені й не шкода, серця жару
Сторіки перегортаючись пахнуть душами
Якщо не знаєш, по кому дзвонять дзвони -
то вони дзвонять по тобі (с)дідусь Хемінгуей
Дзвіниці стихли, а коливання все ще ширились
викриваючи зору природу невидимого
Полудень(?), провідник вже втомився
А скільки ще галерей, вуличок, і алей
з унікальними рішеннями пристосування
формами фасадів до протиборчих сил
Фотографуйте те, що подобається
Моменти приємного нерозуміння
краще запам'ятовуються, а пам’ять -
це все, що потрібно на вдалому шляху
Не втікаючи прийнявши цю печаль
Висохлих зіниць, забутих моргань
Компроміс між плівкою і враженнями
"Візьміть час під контроль", - Не плакати,
бо деморалізує вивіска годинникаря
А хто їм нашепотів цифру "60"?
Немає часу на гуляння, - Погуляли
Поруч ДНК для відтворення:
"Ці Люди ніколи не Існували"
Більше чоловічих, аніж жіночих
Всі синтезують, не фільтрують
Перше покоління штучних утроб
для синтезу органіки використовували
біфункціональні скелети 2,3-бутандіолу
Далі не кращі, але "гуміново-реголітові"
Фабрика у Ваш дім, чи то нарколабораторія
Ніяких поєдинків - різня, - І скільки там?
Три тисячі літрів, - На невеличкий гарем
"Металеві" пили давно чекають, як колись
Оберігайтеся сили, котру ховає плоть,
а то поріжуть вам горла тії штучні жони
Ні, Паладине, друг шаман придумає їм пісні
З якими ті для мене будуть прокидатися
Щось не від Мене, незалежно.. - Загадково?
Та хоч маємо жон - та не з Ними танцюємо
Все це не праведно, і Ти ж Сам майже шаман
Ті ресурси будуть віддані на благодійництво
У сиротинці й лікарні для трансплантацій
Треба відстояти у стариків, у хворих,
у невдах і бездарних цінність жити
Тільки для них й потрібно все робити,
інші й так щасливі.. Навіявши ймовірність
нескінченної радості першого кохання
Таємниці народження у безкраї Космосу
Одні розклеюються з жінками, інші без них
Але завше щось одне, але Ти Мене дивуєш
Егоїстичні пориви фантазій забуття
Поки немає роботи ці розваги в ділі
Товар і монета - потоки інформації
Квінтесенції екзистенціальної подорожі
Цим Царством Ероса; Римами в унісон
Оргіями, під ритм струн, Новою легендою
не (душа) вилазить з авторучки, (вдушена)
Комплексні структури жирних рифів
Чітка ритмічність, і повільна читка
Даблтайм, Як Ти? - Жахливо, ха-ха
Менше деталей - Монолітно
А ти владно створюєш ілюзію
наче це потрібно не читати..
А-а-.. а аналізувати, - Круто?
Все працює лиш на ентузіазмі
На постійних підмінах тих,
кому це більше не потрібно
Індустріалізм приречений
Люди перевідкрили.. - Ні,
Вони Її й не втрачали, - Щирість?
Стій, не потрібно, це не добре, - Не помітять,
Він підбадьорює Її, вкриваючи вже Собою
І Все, що потрібно Йому для Неї прошепотіти,
щоб пройти посвячення у таїнство життя,
у Її розведених ногах - це: Ти Сама чарівність
(Чому Я так не можу)Це посвята в матері-одиначки?
І до розуміння того ще не довго, а після близькості
світ справді заблищав можливостями по-новому
Так важко без прийняття Тебе іншою людиною
на такому рівні, інтимному, в нас забрали Його
Який там лік днів, і перепрошення впевнення
ти купляла на шляху всіх чоловіків собою
Білі й чорні хвилі щастя і горя
лежать посеред розходжень туги
Втратив відчуття реальності
Подякую Богу за те, що божеволію
За цю маткову ємність в Собі,
що вами названа порожнечею
Творчість для роздумів, розваг?
Культурна цінність? Майбутня?
Усім, кого це ніяк стосується
Це - єдиний шлях, іншого не має
Хороший художник має голодувати
Тобі не наблизитись до Мене
Як Північанину до світла дня!
Що в зимне своє довге існування
баче лиш Арку світанку й заходу
І теж починає замислюватися,
спостерігати і знаходити причину,
зрештою, не лише в дні короткому
на багряно-рожевій туніці горизонту
Як Сонце поєднує світанок і захід
дня через спостерігача соромлячись
Так і Я поєдную своє життя з чужими
Хоч на декілька днів, можливо тижнів
Не переживаючи все безпосередньо
Як те було колись, а відтепер.. стало..
Вдаванкою? Зрозумілою лиш..
Переховуйся тут скільки хочеш
Мені однаково, що Ти зробила
Скоріше всього "Щось" вбила
Тоді Твоя безстрашність зрозуміла
Але Мені незручно, потрібна самота
Посеред грудня? В Мене є Яма..
Зі Мною Твоє сердечко відтане..
Взяти б за шию лавові потоки
Наших не паралельних жертв
В неоголошеній голодній грі
Викохувань того, що зверху
І вилити з того щось потаємне
Ерато, Ми бігали у високій траві..
І кохаючись.. - Збирали кліщів
Давно зрілі, але що діти невинні
Кому зрозумілою.. Ти не кінчив..
Тій, що рвала Мені букетики квітів
Збирала Свої сльози,
бо вмирав я, а Вона як Всевишня
лиш дивитися могла
Знов піде до іншого,
щоб лиш забути колишнього
Поки сама не залишиться
А Я не знаю навіть імені
Дай випити! Дай Випити!
Не муміфікую Себе в кришталі
Втамуй Мені спрагу, справжній
Саморуйнівного ескапізму (не)бажаючи
А "ні", знов втікають псевдо-мізантропи,
псевдо-інваліди в хащі ілюзорного сорому
Щоб не впізнали ховають лице за долонями
Як і жінкам за амбіції - Їм не можна дорікати
Вмерти б молодою легендою, - Правління?
Моя особливість в окрайцю хліба, - Пітьми
Листя немає! Не безсніжне Сонцестояння
Найкоротшим днем доходить кінця
"Хочу гострішого мислення, поки Ми
наближаємося до смерті суспільства
Кличте мене Альфа-магом", - Bonesaw
Прокидаюся вночі з бажанням вмерти,
що за дивний стимул, щоб змусити жити
Блукаючи, без-тактильно зіставляючи
Себе з цим суперорганізмом
Під назвою Життя.. О', Мати!
Кидаєш виклик до єднання
Цим окисленням життєдайним
Організм вимагає навантажень! - Вдар
Його, Втрачений зв'язок, Стимулюй
Ногою в груди, Серце біомеханічне
Світлоносні завжди віддають Себе першими
Не бійся, тут всі зіваки, бо в маріонетках
Та й всі думають, що й Ми - теж, - Хе-хе
Їх Крах неминучий, це - зигоморфна квітка
Пристосована, але до найменших змін вразлива
Ніхто не запилить? Тоді Я запилю себе сама, а..
Арка - це дві слабкі ланки, що протистоять
одна одній, стаючи єдиною фортецею
Так і ці Дерева, що кохаючись кронами
підтримують одні одного всесторонньо
Без рік порожнечі від голодних вітань
Хто в Нас винен? Вітер? Гіллям опадають
схвильовані і простягнуті пальці
Придушені внизу рідною пітьмою
навіть в цьому ролі не мають.. Та..
тільки під Зміями можна знайти оголошення:
"Потрібен головоріз, для забою сотні скотин."
Від якось напевно занадто чутливого фермера (Ні)
І Ось Я, в цьому Місті зі світлими буквами на стінах
Не зв'язуйся з магіками, але ж в цього щит і меч
Та й вбраний у лати емалеві, не ж алебастрові?
На рівні якоїсь постіронічної серйозності
Народжується квазі-Я, розмірене як вічність
таке ж пасивне й амбіційне, Єдине в Тобі істинне
Досягнення? Як відійти в цьому стані
Ей! Глянь, Я не можу знайти світло
А наче Тебе це колись хвилювало
Боїшся, бо будеш Ним розмитий
Ти бачиш? Я не можу звільнитися
Чи можеш за Мене помолитися?
Губи й язик - не мовлять, - Лиш Лице?
З тобою нудно, для таких є коло в пеклі
Я бачу тривогу в Твоїх очах, Ар'е
Бо де Ти знайшов цього розбійника
Запах? Чуєш, це запах нашої смерті
Ми можемо вдвох, але правило: 3х3
Дін-дін-дон, це життя яке ми знаємо
Приріж мене як порося, сили стане?
Стрибок і "Вибух, перезарядження
Цей пошук ніколи не скінчиться
Поки Я не спущу Свій останній подих
Я Колю і ричу, Я пробиваю і повзу
Гачки в Моїм мозку добре закріплені
Я знаю, хто я, Я - Берлін." - Judas Priest
"Dissident Aggressor" (не придумати
краще, коли знаєш про "ідеальне")
Ігрощі для зівак, мої пальці -
льодяні дротики, що низять лати
Якщо ти не в бляшанці, а в робі -
Ти зазвичай вмираєш першим
Чому ж Я відчуваю тепле дихання
в пах з під забрала латника,
що перед Мною на колінах
Провидіння у феєрверках
Ржаві плями на снігу
Десь в Собі, - Дітям
Знайти б очі знайомі
Та безлюдно на трибунах
Як звільнитися, що зробити
Щоб позбутися відчуття
Ніби навіть обійми
Я повинен заслужити
Зорю? Та чи Я Бог?
О'к, та в Кінці Часів
де знайти вільного водню
Якби хотів - вже б переробив
Десь на далекій орбіті самотньо
за цю тисячу років, білкою
навіть Себе не заганяючи
Щось тепле стікає по руці
Коли Мене встигли черкнути
Гірше, це з вуха, - Паршиво
Не по правилам, показувати
Слабкість у не рожевій крові
Потрібно розпустити волосся
Мої тіммейти спиною до спини
Руки сплетіть за попереками
Трикутник в якому зникають
Проблеми, опущені голови
у Хвилині Мовчання, поки
лунають хвилі німих коливань
і підіймаються кільця телепорту
Я контролюю Свою смерть
Не-не маринуй, - Це внатурі?
Нульова толерантність, - Ура!
Міра побачить - вб'є за синяк
"Внатурі-внатурі ці пацики бурі"
Як завше маю купу запитань, уточнень, перепитувань і все не про зміст, героїв місця...
Це таки абстракція.
Тому звично абстрагуюсь і залишусь наодинці з думками
З самим собою? Ні, Я тут не один
Я тут не один
Я тут не один
Я тут не один
Один, просто картинка,
вималювана наче з моєї голови
Здивувався, коли Її побачив
Дякую за прочитання
чотко!
